Візит до Імператора

Неначе починалася застуда, голова болiла все сильнiше, хотiлося чаю, а краще – горiлки…

На щастя, коли ми закiнчили – я зробив навiть кiлька знiмкiв з рiзних ракурсiв, щоб показувати фотографii потенцiйним покупцям, – клiент запропонував менi коньяку.

Я з радiстю погодився, випив бiльше, нiж слiд було, i на зворотному шляху дрiмав у машинi.

* * *

Я працював з будинком художника, як ювелiр з алмазом. Густо засiяв пропозицii – починаючи вiд звичайних газет i закiнчуючи елiтарними, доступними далеко не всiм глянцевими джерелами iнформацii.

Невдовзi дехто вже «клюнув»; i через деякий час менi була призначена зустрiч з першим покупцем. Розмова надихнула мене; розiклавши на столi фотографii, я докладно вiдповiдав на тисячу хитромудрих питань; в основному вони стосувалися не будiвлi навiть, а колишнiх хазяiв, iх родоводу i заповiтiв, останнiх новин в областi оподаткування та iнших тонких матерiй.

– Цiкаво… – сказав покупець, раптом обiрвавши власну думку. Вiн з усмiшкою розглядав одну з фотографiй; а я не зрозумiв, що саме так його розвеселило, дочекавшись, коли фотографiя лягла на стiл, i я й собi взяв ii в руки.

На фотографii був будинок. Захiдне сонце дуже вигiдно пiдкреслювало рiзьбленi балкончики i пiдфарбованi стильнi флюгери.

– На тiнь подивiться, – сказав покупець. – Це прямо на конкурс можна надсилати…

Я знову подивився на фотографiю.

Будинок вiдкидав тiнь. Обриси ii були хижим старечим профiлем…

* * *

Чи подумав я про те, щоб всерйоз поступитися цiею нагодою на користь iншого?

Хтозна.

Прощання вийшло якесь невизначене i зiм’яте. Витративши на «обробку» покупця так багато зусиль i часу, я раптом одним махом перекреслив уявлення про себе як про серйозну дiлову людину. Покупцевi вочевидь невтямки було, чому химерна гра тiней, що утворила на фотографii чорне обличчя староi жiнки, справила на мене таке дивне враження.

Чи не тому через кiлька днiв у офiсi пролунав дзвiнок, i ввiчливий голос повiдомив, що потенцiальний покупець передумав дивитися «маеток iз флюгерами»?

Я анiтрохи не здивувався.

Я навiть зрадiв, як хлопчисько, що з’явився на прийом до зубного лiкаря, i почув, що дантист у вiдпустцi. На якийсь час я був вiльний вiд думок про маеток i охоче торгував малогабаритними «сорочечками».

Однак рiелторська машина була запущена, всi мотузочки натягнутi й всi колiщатка в русi. Ще через кiлька днiв менi знову зателефонували. Новим покупцем була жiнка.

Жiнку маеток зачарував.