Візит до Імператора

А може, й зiрвалася…

Коли я дiстався нарештi до своеi квартири, було вже зовсiм темно. Не знiмаючи мокрого взуття, я прочалапав на кухню i витяг з морозильника пляшку горiлки.

Нi, я не алкоголiк. Але пляшку горiлки в морозильнику тримаю. Просто так, про всяк випадок.

Потiм, прийнявши теплий душ, перевдягнувшись i зiгрiвшись, я цiлком спокiйно подумав: нi, угоди цiеi не буде. Просто е речi, якi перебувають за межею можливого. І саме коли ти намагаешся перестрибнути цю межу – трапляеться усiляка нiсенiтниця… Я ще добре вiдбувся, подумав я.

Випита горiлка зробилась буфером мiж мною i всiею цiею чортiвнею; принаймнi, я зумiв заснути майже вiдразу.

* * *

Будинок було продано. Мое фiнансове становище значно покращилось. Я купив наворочений комп’ютер i новий «фольксваген», окрiм того, з’iздив на зимовий курорт в компанii чарiвноi юноi модельки. «Мiска» дзвiнко смiялася i клялася, що приносить менi везiння.

Прийшла весна. Моделька набридла менi, проте везiння не закiнчувалося – вигiднi угоди йшли одна за одною.

Був квiтень, коли я задумався: а чи не придбати гарну дачу? Менi запропонували досить дешево майже добудований будинок у вже знайомому садовому кооперативi. Я механiчно зазначив у графi «Вiдстань»: «далеко»…

І поiхав на оглядини. Потрiбний менi номер дiлянки я знайшов ранiше, анiж над верхiвками дерев з’явилися мiднi флюгери – але я не втримався i направив машину вперед розбитою дорогою – цiкаво ж поглянути на життя нових мешканцiв такого пам’ятного менi маетку – хоча б здалеку…

Кованi ворота будинку з флюгерами були вiдкритi.

Посеред брукованого каменем двору бив фонтан; бiля ганку, в палiсаднику, сидiла навпочiпки – до мене спиною – i длубалася в землi дiвчинка (мабуть, Іринка).

У моi плани не входило бути помiченим i впiзнаним. Тому я повiльно проiхав уперед, сяк-так розвернувся i все так само повiльно рушив назад. А коли порiвнявся з воротами, Іринка (а це була вона) пiдвелася.

Бiля ii нiг у палiсаднику менi привидiлося спочатку чорно-пурпурове ганчiр’я.

І тiльки проiхавши кiлька метрiв наперед, я зрозумiв: що це квiти, що вже пiдросли, з рваним листям i з велюровими чорними бутонами.

Я полишив машину посеред дороги i бiгцем кинувся назад.

На подвiр’i нiкого не було. Фонтан плювався в небо товстим енергiйним струменем. Пам’ятаю, як я, спотикаючись, бiг до палiсадника. Пам’ятаю, як квiти – а iх було штук сто, не менше – разом обернули до мене бутони.