Візит до Імператора

«Шановний Артеме Прозоров! Служба протоколу Його Імператорськоi Величностi повiдомляе Вам, що ви запрошенi на аудiенцiю завтра, об одинадцятiй ранку за часом Другоi Столицi. Вам слiд прибути до державного космопорту, центральна стiйка, до дев’ятоi ранку. Форма одягу – дiлова.

Примiтка: якщо ви вiдмовитеся вiд аудiенцii Його Імператорськоi Величностi з релiгiйних, моральних чи iнших мiркувань – до вас i вашоi сiм’i не будуть застосованi санкцii або репресивнi заходи».

Пiдошви його нiг стали крижаними.

Холодний вiтер, простягнувшись над землею, обдурив «розумнi» туфлi i вистудив п’яти так, немов Артем справдi був босонiж.

Вiн знову перечитав повiдомлення. З полегшенням зрозумiв – це жарт. Безглуздий розiграш.

Ще через кiлька секунд, коли планетарна мережа пiдтвердила справжнiсть зворотноi адреси, йому захотiлося стати давнiм гвинтиком з рiзьбленням i забитися пiд плетену лавку.

* * *

Імператор не людина. Цього нiколи не приховували.

Імператор – надлюдська сутнiсть, побудована на основi багатьох особистостей.

Імператор – держава в державi, Імперiя всерединi iмперii. Це все, що слiд було знати людям Варти i, напевно, iнших колонiй теж.

– Це дивно, – повторив батько, незвично розгублений. – Може, щось на зразок загального збору? Може, iмперськi служби збирають сотню людей, наприклад, за жеребом, i показують Імператору, немов зрiз суспiльства…

Вiн на секунду замислився – i повеселiшав, нiби знайшовши грунт пiд ногами.

– А ось це схоже на правду! Так… у моi молодi роки збирали найкращих студентiв планети на злiт, i перед нами виступали мiнiстри, наприклад.

Це було загалом безглуздо, проте цiкаво, створювало такий собi творчий настрiй… Можливо… Зараз iдуть екскурсii, ти знаеш, екскурсii на «Метрополiю», i теж за жеребом…

Вiн помовчав секунду i нервово озирнувся на дверi.

– Тьомо… Думаю, мама засмутиться, якщо дiзнаеться.

– Ти пропонуеш iй не говорити?

– Нi. Вирiшуй сам. Але якщо вона дiзнаеться – засмутиться, це точно.

І вона… буде проти.

– А ти б на моему мiсцi як вчинив?

Батько замислився. Думки його, як зазвичай, легко читалися на обличчi. «Якби я тiльки був на твоему мiсцi, – думав батько, – я не мiг би заснути вiд щастя. Я так мрiяв потрапити на екскурсiю i хоч раз побачити «Метрополiю» зсередини. Тi, хто там були, вважають ii найкращим спогадом в життi…»

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».