Візит до Імператора

М’яч прокотився по ободу кiльця – але всередину так i не потрапив, звалився зовнi; хтось – Людовик! – розчаровано вилаявся.

– Як i ранiше, два-нуль, – повiдомив Мел iз задоволенням.

Сашко пiднявся iз пiдмерзлого снiгу. Слiпо озирнувся. Ковзнув поглядом по Антону, але не побачив його.

– І знову м’яч у грi, – сказав Мел. – Що з тобою, Тошо?

Антон мовчав. Дивився, як Сашко бреде по майданчику – як i ранiше, наослiп. Так, начебто перед очима у нього досi темно.

– Що з тобою, Антоне? Йде гра…

– Але я так не можу, – сказав Антон.

Людовик посмiхнувся. Стрiмко закинув голову, повертаючи окулярчики на мiсце. Струсонув довгим тьмяним волоссям.

Мел пiдвiв брови:

– А через «не можу»? Як тобi мама в дитинствi говорила, коли ти вiдмовлявся вiд кашi?

Слово «мама» було, як скрип залiза по склу. Антон смикнувся; Мел лагiдно посмiхався та дивився йому в очi.

Тодi Антону – знову – закортiло сховатися. І вiд цього погляду, i вiд слова «мама», i вiд усього. Вiн пiдiбрав м’яч; десь усерединi його мiцнiло знання, що сховатися можливо тiльки у грi.

Вперед! Стукiт м’яча по мерзлому снiгу. Вова зрозумiв його тiеi ж митi – вiн чудово розiгруе, Вова. Передача, ще передача, оманливий рух; ривок, обведення, стрибок…

Щось вдарило Антона ззаду. Вiн спiткнувся i впав, розтягнувшись на снiгу; вiн не вiдчував тiла й не мiг бачити своеi спини, але звiдкись знав, що прямо iз середини ii стирчить зараз рукоятка важкого метального ножа, що це кiнець, що це несправедливо, пiдло, але ж жорстока гра нарештi завершена…

– Чотири-нуль, – почув здалеку i зверху.

– Це тiльки початок, – почув у вiдповiдь.

– Добрий початок… Ти бачиш, Лю, я був правий.

– Продовжуемо…

– Продовжуемо…

– …емо…

Антон прикрив очi, чекаючи, поки настирливе вiдлуння у вухах не стихне зовсiм. Поки не запануе остаточна тиша.

– Чого ти розлiгся? – Носок черевика несильно тицьнув його пiд ребра.

І Антон вiдчув, як зi спини у нього – вжжик! – iз зусиллям висмикнули нiж.

– Пiднiмайся-пiднiмайся. Давай…

Його взяли за майку i потягли вгору; вiн зрозумiв, що знову може рухати руками i ногами. Що спина глухо болить, неначе по нiй вдарили зопалу держаком лопати. Був такий випадок колись у селi, сусiд дуже образився на обдерте деревце вишнi та…

Село? Сусiд?

Вiн устав навкарачки.