Зло не має влади

 – Уйма приведе пiдмогу! Людожерiв… себто тих, що були людожерами.

Максимiлiан хитро посмiхнувся:

– От-от. Король Оберон свого часу пояснив iм, що людожерами бути негарно. А прийде князь Саран – i звiльнить iх. Тобто пояснить, що вони мають право жерти кого захочуть. І як гадаеш, на чий бiк водномить стануть цi ледацюги?

– Уйма не дозволить.

– Звичайно. Тому Уйму з’iдять першим.

Був безвiтряний серпневий вечiр. Хлопчиська грали в настiльний тенiс – пiд лiхтарем, у плямi свiтла, можна хоч i цiлу нiч цокати целулоiдним м’ячиком.

Ромка iз другого поверху сидiв з гiтарою просто на травi. Вiкна свiтилися – люди прийшли додому, вечеряють… Усе таке мирне, буденне, скрiзь так тихо…

– А Оберон? Ти сказав…

– Оберона немае в Королiвствi.

– Чому?

– По качану! Якби вiн був на мiсцi – гадаеш, я б зважився по тебе йти?!

Я струснула головою. Максимiлiан дивно на мене впливав: я тонула в його аргументах, немов у киселi. Слiд було зiбрати думки докупи; я не маленька дiвчинка проти дорослоi людини – я маг дороги (правда, проти iншого мага, некроманта).

У нас розмова на рiвних, i я не дозволю збити себе з пантелику…

– По-перше, – я взялася загинати пальцi, – Оберон нiколи не покине Королiвство без нагляду. По-друге: якщо Оберон перебувае в iншому свiтi – в Королiвствi зупиняеться час. По-трете: Гарольд – головний королiвський маг, i вiн, коли Оберона немае, може приймати рiшення без чужоi пiдказки. Четверте: Уйма – вiрний союзник Королiвства, а ти некромант, людина, яка не заслуговуе на довiру.

П’яте: забув, як ти мене покинув у замку принца-деспота?

– Шосте: вже забула, як я тебе потiм витяг?

Вiн, здаеться, розсердився. Мене це трохи заспокоiло: вiчна його посмiшечка дратувала, як скрегiт залiза по склу. Коли вiн гнiвався, то здавався молодшим. Зараз, у лiхтарному свiтлi, я розгледiла, що вiн – не такий вже й дорослий, яким хоче здаватися. Дивно, як начальник табору повiрив, що хлопець рокiв сiмнадцяти може бути старшим оперуповноваженим! Напевно, Максимiлiан його зачарував… а може, просто дуже впевнено тримався.

– Перше, – вiн дивився на мене спiдлоба, – Оберона в Королiвствi нема. Друге: оскiльки вiн не пiшов до iншого свiту, то й час не зупинився.

– Виходить, поки ми тут з тобою говоримо, там до мiста пiдступають вороги?!

– Нi! Зараз же я в iншому свiтi (а я став частиною Королiвства). Так що поки я тут сиджу, гуляю, умовляю тебе, розшукую краденi мобiльники – там час не тече.