Зло не має влади

Я все зрозумiла, – язик у ротi здавався чужим i шорстким, як наждак. – Схоже, немае iншоi ради… Я стану з усiма на стiнах. Разом iз Гарольдом. Якийсь час протримаемося.

– Ідiотка… – сказав вiн здивовано.

– Що?

– Нiчого, це я так, – вiн посмiхнувся. – Це тебе не стосуеться.

– Не стосуеться?!

Вiн примирливо пiдняв руку:

– Вибач. Коли бачу щиросердого дурня – забуваю про гарнi манери, це правда.

Я нацiлилася посохом некромантовi в груди.

– Тихо, тихо, я ж вибачився! – вiн знову посмiхався, дуже задоволений.

Пiсок хрустiв на зубах. Здiймався слабкий вiтер, дюнами повзли звиваючись змiйки летючих пiщинок. Схоже, наближався свiтанок; я тiльки тепер вiдчула, що смертельно стомлена… Не те що злетiти – на ноги звестися не змогла б…

– Ти хочеш героiчно загинути – чи всiх порятувати? – дiловито поцiкавився Максимiлiан.

– Певна рiч, загинути… – я вiдвернулася.

Максимiлiан зачерпнув жменю пiску. Пiдняв руку – пiсок посипався з кулака тоненьким струмочком.

– Ми з тобою з’ясували, що Оберон став жертвою лихого, по-справжньому пiдлого чаклунства. Його всi забули…

Я не втрималася:

– Вiн привiв нас сюди! Вiн збудував мiсто й замок! Як вони могли?!

Максимiлiан знову зачерпнув жменю пiску:

– Якщо вони виннi – вiдплата не за горами.

Я мимоволi озирнулася. Глянула на захiд, звiдки неухильно насувалося вiйсько Сарани.

– Мене iнше цiкавить, – провадив Максимiлiан. – Чому ми з тобою його не забули?

Я пiдвела голову:

– Що?

– Коли я просувався мiж свiтами, – роздумливо промовив Максимiлiан, – мене цiкавило одне: чи пам’ятаеш ти Оберона?

– Я його не забуду нiколи.

Ми довго мовчали. Максимiлiан схрестив ноги, пiсок випливав iз його кулака й знову ставав частиною дюни. Нарештi розiйшлися хмари, показуючи клаптик мiсяця.

– Слухай-но, Максе. Ти ж не для годиться привiв мене сюди. У тебе е план чи що? Ти знаеш, як повернути Оберона? І не можеш впоратися без мене?

Вiн глянув скоса:

– Ти вишивати вмiеш?

– Що?!

– Вишивати.

Колись давно, в третьому класi, я справдi трохи вишивала. Мама купувала менi клаптики тканини з уже нанесеним малюнком – слiд було тiльки понаставляти хрестикiв кольоровими нитками «мулiне»…

– До чого тут вишивання?

– До того, що у свiту, як i в рукодiлля, е «лице» i е зворотний бiк – виворiт. Усi це вiдчувають, але дехто знае. І вже зовсiм одинаки можуть туди пробратися.