Зло не має влади

Начебто пiдтверджуючи моi слова, на стiнi проспiвала сурма – цього разу мелодiйно та владно.

– Ходiмо! – я зiскочила з пiдвiконня. – Тiльки прошу тебе… Поки я буду говорити з Гарольдом – не потрапляй йому на очi.

* * *

– Де тебе носить? – Гарольд не гнiвався. Просто був смертельно втомлений i, як менi здалося, байдужий. Навiть розмовляючи не дивився на мене – навкруг було безлiч речей, котрi привертали його увагу.

– Я лiтала дивитися на Сарану.

– Подивилася?

– Гарольде…

– Нема часу для розмов.

Якщо вирiшиш iти у свiй свiт – я тобi слова не скажу. Якщо битимешся – готуйся. Ми наповнюемо дiжки смолою, iх доведеться пiдпалювати на льоту.

– Добре.

– Ти вмiеш змiцнювати стiни? Щитами?

– Менi не доводилося…

– Лiкувати ти точно вмiеш. За тяжкi рани не берись, тiльки легшi – так, щоб воiн мiг одразу повернутися в стрiй.

– А тяжкопораненi нехай гинуть? – не втрималась я.

Гарольд нарештi пiдвiв на мене погляд.

Ми розмовляли перед ворiтьми замку; на схiд уздовж берега йшов останнiй караван бiженцiв. Плентались жiнки й дiти. Я впiзнала Гарольдову матiр: вона пiдсаджувала на вiзок якихось дiвчаток, а тi ридали. Потiм жiнка нахилилася, щоб пiдсадити хлопчика – я впiзнала маленького Елiна. Вiн був одягнений просто, як усi дiти, меча при собi не мав. Та коли бабуся спробувала всадовити його на вiз, Елiн вирвався й кинувся до батька.

– Облиш мене! Я буду битися!

Канцлер, начебто не чуючи, бубонiв про морський шлях, що так, мовляв, легше й дешевше; сивовусий i згорблений начальник варти звелiв йому «стулити пельку».

Висока жiнка в темнiй хустцi наздогнала хлопчика, схопила його пiд пахви (я насилу впiзнала Гарольдову дружину, яку бачила лише кiлька разiв). Щось втовкмачуючи на ходу, жiнка несла сина до вiзка; Гарольд подивився на них – потiм на мене. У свiтлi полудневого сонця обличчя в нього здавалося сiрим.

«Ми всi загинемо, – говорили його запалi, збудженi очi.

– Але ми будемо боротися до останнього…»

Я потупилася. Може, в глибинi душi Гарольд сподiвався, що хтось потiм напише про цей бiй героiчну пiсню; вiн не знав того, що знала я. Пiсля поразки не буде кому спiвати. Королiвства не стане.

– Добре, я лiкуватиму, – ледве чутно погодилась я.

– Постарайся згадати все, що знаеш i вмiеш, та добре вiдпочити. Вони будуть тут пiслязавтра на свiтанку.