Зло не має влади

Начальник сопiв, мов побитий пес; йому, людинi чеснiй i вiдповiдальнiй, перепало нi за що нi про що… Але як його втiшити – я не знала…

Хлопцi й дiвчиська так жалкували, що я iду, менi аж якось приемно стало. Історiя про те, як недоумок-мент спершу звинуватив мене в пограбуваннi цiлоi купи люду, а потiм сказав, що помилився, – розбурхала й куховарок, i прибиральниць, i вихователiв, i фiзрука. А я кидала речi у валiзу, нiби в уповiльненiй зйомцi, та все намагалася змiркувати: це було насправдi? Менi не наснилося? Невже Максимiлiан?!

* * *

Вiрити некромантовi не можна, навiть якщо вiн правду каже.

За десять днiв у таборi я встигла вiдвикнути вiд власного дому. Кiмната здалася меншою, кухня, навпаки, бiльшою; близнята-брати пiдросли i навiть, здаеться, порозумнiшали. Звичний свiт обступив мене, начебто бажаючи вiдволiкти, розрадити, витиснути у мене з голови всi думки про Максимiлiана та Королiвство.

Що там торочив цей блiдий дистрофiк?

«Насуваеться навала Сарани – це такi пустельнi варвари.

Їх сотнi тисяч, вони все сплюндрують i каменя на каменi не залишать…»

Чарiвному Королiвству час вiд часу доводиться ставати на боротьбу за себе. Людожери, пiрати… розбiйники… вороги. На те в Королiвствi е воiни, е стражники, е маги дороги… А ще король Оберон, великий чарiвник, який умiе лiтати й ходити помiж свiтами. З ним нiчого не страшно, будь-якi вороги розбiгаються вiд самого лише його iменi. Нехай насуваеться Сарана – Оберон що-небудь придумае…

«Вiн вiдлучився в особистiй справi…»

Немае в Оберона нiяких особистих справ! Коли Королiвству загрожуе небезпека – Оберон не може його залишити! Це просто неможливо!

Брехав некромант, брехав! Ось тiльки навiщо? Навiщо йому пробиратися в наш свiт, шукати мене, влаштовувати отакий цирк? Тiльки аби познущатися?!

Я кволо розбирала валiзу, прислухаючись до крикiв близнюкiв, якi грали на балконi в настiльний хокей.

Раптом наткнулася на залiзний браслет, через який менi заздрили всi дiвчиська в таборi. Браслет подарувала менi Стелла – як я могла про неi забути?!

Стелла й Сашко одружилися в травнi, Сашко ледве не провалив весняну сесiю. Вiн – студент авiацiйного iнституту, закiнчив третiй курс; батьки спершу не надто радiли з його «реактивного» одруження, та Стелла iм так сподобалася, що вони прийняли ii, мов рiдну.

Я босонiж потупцяла в коридор, зняла слухавку й набрала номер по пам’ятi.

– Добрий день.