Зло не має влади

Можна Стеллу? Це ii знайома…

– Добрий день… Стеллочко, тебе до телефону!

Я почула далекi веселi голоси й дзенькiт посуду. В Сашка дуже добрi, простi батьки; вони уявлення не мають, що iхня невiстка – казкова принцеса з Королiвства, а син – пiдмiнений у дитинствi принц! Це не заважае iм жити дружно та щасливо у трикiмнатнiй квартирi.

– Алло, – озвалася Стелла. Важко уявити: зовсiм недавно вона й гадки не мала про те, що таке телефон.

– Привiт, це я, Лiна, – пробурмотiла я, про всяк випадок прикриваючи слухавку долонею. Петрик i Дмитрик зовсiм уже розгаласувалися на балконi.

– Привiт! – Стелла зрадiла. – А ми були на морi! Знаеш, там пароплави на електричних моторах!

– Ага, – сказала я, – чудово… Скажи, з Королiвства нема звiсток?

– А ще там маленький замок над урвищем – зовсiм крихiтний, але справжнiй, а пiд ним… Із Королiвства?

– Ну, звiсно.

– Ну… Його величнiсть дзвонив минулого тижня. Просив передати тобi привiт. Я тобi передзвонювала кiлька разiв, але тебе не було вдома. А мобiльний не вiдповiдав…

Мобiльний не вiдповiдав…

Ну, звiсно… Поки я сидiла по горло в теплiй водi, поки засмагала на травичцi, слухаючи неквапне подзенькування дзвiночка, мобiльник у сейфi начальника табору лежав вимкнений…

– Лiно? Ти слухаеш? Його величнiсть хотiв iз тобою поговорити, але твоя мама сказала, що ти вiдпочиваеш.

Оберон хотiв зi мною поговорити…

– Лiно? Ти чого мовчиш?

– У Королiвствi щось трапилося?

– Нi, що ти… У них усе гаразд.

У них усе було гаразд минулого тижня. За мiрками Королiвства – кiлька мiсяцiв тому.

– Зрозумiло, – я проковтнула гiрку слину. – Дякую, Стелло.

– Лiно, ти засмутилася, чи що? Вiн ще передзвонить!

– Звичайно, – сказала я дуже глухо.

Роздiл другий

Кепськi новини

Оберон не залишив менi телефонного номера. Жодного способу, в який iз ним можна було б зв’язатися в разi потреби! Хоч вiн i великий маг i ходить помiж свiтами, як я iз кухнi до ванноi… Ущипливi слова Максимiлiана засiли в менi, немов iржавий цвях.