Cьоме пророцтво Семіраміди

Їм здавалося, що познайомившись з вами, вони втечуть вiд усiх залежностей i умовностей i отримають повну свободу в роботi, в коханнi, в дружбi. Але повна свобода – це повне нiщо. Вiдсутнiсть бажань i почуттiв. Дехто називае це апатiею. Але насправдi це нiрвана. Істина так шокувала iх, що вони тiкали. Нiхто з них нiколи по-справжньому не хотiв бути вiльним. Вони шукали не вас, а свою нову залежнiсть. А за вашим iм’ям лише приховували своi лiнощi i небажання працювати над собою. Хтось думав, що свобода – це наркотики.

А потiм – позбутися наркотичноi залежностi. Нiхто з них нiколи не знав, що таке справжня свобода. Нiчого. Їм буде даровано iнше життя i можливiсть зрозумiти.

– І Нек теж?

– Нек? Вiн завжди керувався своiми переконаннями. Вiн вирiшив, що вповноважений засуджувати зло – теракти, вiйни, смертi. Вiн намагався викорiнити ненависть, не збагнувши, щойно вона зникне – щезне i сам свiт. Такою була його залежнiсть. Я знаю, ви подiляли його погляди, Лi, але добро не завжди добро, а зло iнколи виправдане.

– ??

– Наприклад, коли автомобiль збивае юнака, який у майбутньому став би кiлером, вiн рятуе вiд травм його психiку, хоча i перетворюе його на фiзичного калiку…

Коли довго фокусуеш погляд на заснiженiй шапцi гiр, здаеться, вона зовсiм поруч. Але це омана, викривлене зображення дiйсностi на хвору сiткiвку ока.

Насправдi до пiднiжжя з десяток кiлометрiв. Коли ж наближаешся, гора вiддаляеться. Радарус рухома гора, скiльки не йди до неi, однак не досягнеш схилу. Про феномен Радарусу багато написано у всесвiтнiй географii.

Дехто гадае, що саме це скляна гора – резиденцiя Бога, запорошена зверху снiгом. Проте, тобi зручнiше думати, що це витвiр Ілюзiонiстiв. Яка-небудь комп’ютерна графiка, вiзуальна реальнiсть якоi створюеться грою свiтла й тiней.

З висоти пташиного польоту Радарус розгледiти неможливо, але коли потрапляеш на материк – присутнiсть гори стае очевидною. Якщо дивитися на Радарус по черзi – то правим то лiвим оком – контури ii розмиваються, а потiм майже стираються.

Це нагадуе намальовану аквареллю картину, що потрапила пiд дощ. За мить вибудуваний за конкретними законами i правилами свiт, перетворюеться на хаос. І тепер в абстракцii розмитих фарб, кожен бачить витвiр власноi уяви; те, що малюють його фантазiя i спогади. Адже спогади завжди впливають на уяву, навiть якщо ви iх призабули… Барви спливають з картини i вливаються в життя.

Кiлька раз Людина в масцi намагався говорити з Гаврилом про Радарус.