Походеньки Тома Сойєра

Новий хлопчик швидко переступив через риску i сказав:

– Нуж-бо, ти казав, що даси менi прочухана, подивимось, як ти це зробиш.

– Не займай мене, краще забирайся звiдси.

– Нi, ти казав, що поколотиш мене, – спробуй-но.

– Я буду не я, коли не поколочу тебе за два центи.

Незнайомий хлопчик витягнув iз кишенi два мiдяки i глузливо простягнув iх.

Том кинув iх на землю.

Наступноi митi обидва хлопцi борсались у пилюцi, зчепившись немов кiшки; впродовж хвилини вони шарпали та тягали один одного за волосся та одяг, дряпались та товклись кулаччям по носах, вкриваючись пилюкою та славою.

Згодом сутичка набула бiльш окреслених рис; крiзь куряву проглядалася фiгура Тома, що сидiв верхи на своему супротивнику i дубасив його кулаками.

– Живота чи смертi? – запитував вiн.

Інший хлопчик лише борсався, намагаючись вивiльнитись. Вiн плакав, головно вiд лютi.

– Живота чи смертi? – розправа тривала.

Нарештi незнайомець пробурмотiв крiзь сльози:

– Живота.

Том вiдпустив його i сказав:

– Це тобi наука.

Наперед дивись, з ким справу маеш.

Ошатний хлопчик пiшов, обтрушуючи пилюку з одягу, шморгаючи носом, i час вiд часу озираючись на Тома та обiцяючи побити його, коли той трапиться йому вдруге. У вiдповiдь Том лише кепкував з нього та переможно пiшов своею дорогою; однак варто йому було обернутися спиною до нового хлопця, як той схопив каменюку, жбурнув ii, i вцiлив Томовi межi плечi, а потiм стрiмко дременув, наче антилопа. Том мчав за ним аж до самiсiнькоi домiвки i таким чином дiзнався, де той живе.

Вiн трохи постояв бiля ворiт, закликаючи ворога вийти, але ворог лише кривився у вiкно та вiдхиляв виклик. Нарештi з’явилася мати ворога, назвала Тома огидним, бридким, кепським, невихованим хлопчиськом i зажадала, аби той забирався геть. Тодi вiн пiшов, запевнивши, що iще поквитаеться з хлопцем.

Вiн повернувся додому доволi пiзно, вже вночi, нишком влiз у вiкно i опинився у засiдцi, потрапивши до рук тiтки. Коли вона побачила його костюм, то ii рiшення перетворити для Тома суботу на день полону та важкоi працi набуло дiамантовоi твердостi.

Глава ІІ

Спокуси. – Стратегiчнi хитрощi. – Простакiв упiймали.

Настав суботнiй ранок, цього лiтнього дня все навколо було таким свiтлим, свiжим, сповненим життя. У кожного в серцi лунала музика, а коли серце було молодим, то пiсня злiтала й з вуст. Обличчя сяяли щастям, а хода перехожих нагадувала танець.