Варення для відьми, або Казка зі смаком калини

– На здоров’я, приходь iще, як буде треба – почулося у вiдповiдь. А за мить знову – Та що ж це робиться! Зовсiм совiстi в людей немае…

Не звертаючи уваги, Гордiй бiг до хати. Вже майже не чулося голосiння сусiда, однак усе виразнiше доносився до його вух дитячий вереск. В чоловiка трохи вiдлегло вiд серця. Кричить. То ж все добре. Рванувши на себе важкi дубовi дверi, вiдьмак вбiг до хати й одразу кинувся до доньки. Вiд крику немовляти у Гордiя позакладало вуха. Треба дати малiй iсти, але як? Вiдьмак розгублено подивися на глечик з молоком.

Аж ось за спиною рипнули дверi. До хати увiйшла Абра.

– Тримай. Якщо ця потвора вже так потрiбна тобi, сам годуватимеш. Мене не займай. – З цими словами, Абра кинула чоловiковi коров’ячий рiг. Гордiй пiдняв його, обережно налив молока й пiднiс до дитячого ротика. У хатi запанувала тиша. Вiдьмак тримав на руках немовля, що жадiбно смоктало.

– Ягуся, доня, – повторював Гордiй, посмiхаючись до малечi, по щiчках якоi стiкало молоко. Абра з вiдразою поглянула на чоловiка.

 – Божевiльний, – прошипiла вона крiзь зуби й знову вийшла з хати, гримнувши дверима.

Глава 2. Посвята

Минуло три роки…Маленька чорнява дiвчинка кружляла навколо батька, намагаючись схопити його за руки.

– Ну ж бо, Ядвiго, не бешкетуй. – Лагiдно звернувся вiдьмак до доньки. – Сьогоднi у нас особливий день. Опiвночi пiд Дiдо-дубом посвятимо тебе у вiдьми разом з iншими дiвчатками поселення. То ж будь чемна, i спробуй хоча б сьогоднi не викликати гнiв матерi.

Кажучи останнi слова, Гордiй важко зiтхнув.

Ядвiга уважно поглянула на нього своiми великими очима й змахнула з обличчя пасму чорного волосся. Для того, аби викликати роздратування Абри, iй зазвичай, i не потрiбно було робити щось особливе.

Майже рiк приховувала вiдьма вiд решти мешканцiв Петрiвського лiсу свое незвичне немовля. Вона бiльше не запрошувала у гостi iнших вiдьом, сама не вiдвiдувала колишнiх подруг, дозволяла чоловiковi гуляти з донькою лише вночi, аби хтось випадково не дiзнався про ii таемницю.

Лише тодi, коли в дитини почали рости зубки, мати вiдчула полегшення. Однак це аж нiяк не змiнило ii ворожого ставлення до доньки. Абра вважала Ядвiгу своiм прокляттям, карою великих духiв.

…Наближалася пiвнiч. Це була особлива нiч. Над Петрiвським лiсом сяяла величезна луна, заливаючи все навколо срiбним сяйвом. Мешканцi поселення потроху сходилися до Дiдо-дубу, що рiс бiля перехрестя трьох дорiг. Цей дуб був найвищим деревом лiсу, i безперечно, найстарiшим.