Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 1

Не довго думавши, вiн добув меча i кинувся на янгуасцiв; заохочений i запалений пановим прикладом, Санчо Панса зробив так само. З першого ж маху наш рицар розрубав кажанка на одному погоничевi, та, мабуть, i плеча йому втяв. Та тут схаменулись янгуасцi, що iх же багато, а напасникiв лишень двое; тодi всi похапали киi, обскочили обох iзвiдусiль та й ну по чiм попадя молотити. І молотили так щиро й завзято, що вже за другим заходом Санчо беркицьнув додолу; не встояв i Дон Кiхот, хоч який був бравий та голiнний, упав, як на те, до нiг своему Росинантовi, що й досi не спромiгся на рiвнi стати, – добре, виходить, затинало киями розлючене простацтво.

Побачивши янгуасцi, якого вони накоiли лиха, пов’ючили боржiй кобил своiх та й дали звiдти ходу, зоставивши обох шукачiв пригод у вельми плачевному станi й нiтрохи не кращому настроi.

Санчо Панса отямився перший; побачивши, що тут же бiля нього й пан лежить, вiн заговорив жалiбно й ледве чутно:

– Пане Дон Кiхоте, ох, пане Дон Кiхоте!

– Що тобi, брате Санчо? – обiзвався Дон Кiхот таким самим кволим i плачливим голосом.

– Менi б оце, якби можна, – одказав Санчо Панса, – тих лiкiв Хворобраза хоч два ковточки. Дайте менi, пане, з ласки вашоi, якщо пiд рукою маете, вони, певне, не тiльки на рани помiчнi, а й на потовченi костi.

– Еге, якби ж то мав, – зiтхнув Дон Кiхот, – то чого б нам iще треба? Ох, горе мое… Та присягаюсь тобi, Санчо, на слово мандрованого рицаря, що не мине й двох днiв, як я добуду тi лiки, коли тiльки фортуна не розсудить iнакше.

От щоб менi руки повсихали!

– А як ви гадаете, пане, – спитав Санчо Панса, – за скiльки день ми будемо знов ногами володати?

– Як на мене, то не можу певного реченця встановити, – одказав побитий рицар Дон Кiхот. – Я сам у всьому винен: не треба було добувати меча проти людей, не висвячених, як я, у рицарi: отож, мабуть, караючи мене за той переступ закону рицарського, i попустив Бог бранi, щоб мене отак подужано. Тим-то, брате Санчо, слухай пильно, що я тобi зараз скажу, бо се рiч дуже важлива для нашого спiльного добра: якщо ти коли побачиш, що таке гультяйство чинить нам яку зневагу, то не жди, поки я меча на них добуду, бо я того вже зроду-вiку не зроблю, а берися до зброi сам i карай зухвальцiв, як хочеш: коли ж iм до помочi й оборони стануть рицарi, тодi вже я буду з усiеi сили тебе обороняти, а iх поборювати: ти вже на тисячi прикладiв мiг переконатись i пересвiдчитись, як далеко сягае мiць моеi потужноi правицi.