Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 1

Воно може бути вигаданим, перекрученим, чиiмось псевдонiмом чи анаграмою, наприклад, Лассiндо, зброеносця одного з персонажiв «Амадiса Гальського».]

Дон Кiхотовi з Ламанчi

Сонет

Всi знають, Дон Кiхоте, що дурницi

У голову вiддавна вам запали,

Проте не скаже нi один зухвалий,

Щоб ви колись робили вчинки ницi.

Потугою рицарськоi правицi

Неправду ви не раз в бою долали,

За що вам добре чосу завдавали

Невiгласи, ледаща i п’яницi.

Коли ж та Дульсiнея-верхоумка,

Уперта в неприступностi суворiй,

Не зглянеться на ваше люте горе, —

Хай вас утiшить у нещастi думка,

Що Санчо Панса – це не той посланець,

Вона – колода, ви iй – не коханець.

Дiалог мiж Баб’еткою[44 - Баб’етка (Баб’ека) – легендарний кiнь Сiда. Сiд Руй Дiас (1043–1099) – реальна особа, один iз провiдникiв Реконкiсти – вiдвоювання iспанських земель у маврiв. Герой iспанського епосу, зокрема, найзначнiшоi його пам’ятки «Пiсня про мого Сiда» i романсiв.] i Росинантом

Сонет

Б.

Мiй друже Росинанте, чом ти схуд?

Р. Важка робота, а кормiв бракуе.

Б. Хiба ж тебе хазяiн не годуе?

Р. Сам бачиш, як цiнуе вiн мiй труд.

Б. Не будь ослом, котрий, як прийде скрут,

На свого пана завжди пащекуе.

Р. Вiн сам осел. Чи ба, як каверзуе:

Надумав закохатись, шалапут.

Б. А що тобi?

Р. Кохати не до речi.

Б. Та ти фiлософ!

Р. Певно, з голоднечi.

Б. То пожалiйся на слугу.

P. Ox-ox!

Кому тут, справдi, можна пожалiтись?

Що пан, те i слуга; як придивитись —

Кобилячi в них голови в обох.

Роздiл І,

де оповiдаеться, хто такий був преславний гiдальго Дон Кiхот з Ламанчi та як вiн жив

В однiм селi у Ламанчi – а в якому саме, не скажу – жив собi не з-так давно гiдальго, з тих, що то мають лише списа на ратищi, старосвiтського щита, худу шкапину та хорта-бiгуна. Душенина на щодень (частiше яловичина, нiж баранина), на вечерю здебiльшого салатка м’ясна, суботами «бите-рiзане» (тобто яешня з салом), п’ятницями сочевиця, недiлями ще якесь голуб’ятко на додачу, – все це поглинало три чвертi його прибуткiв.

Решта йшла на камiзелю з дорогоi саети, оксамитнi штани й пантофлi про свято; про будень малась одежа з сукна домашнього роблива – i то незгiрша. Була у нього в домi ключниця рокiв за сорок i небога, що й двадцяти ще не мала, та ще хлопець-челядинець про польову й надвiрню роботу – чи коня сiдлати, чи ножицями садiвницькими орудувати.