Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 1

Треба було б тi стьожки розрiзати, бо вузлики так позатягалися, що не розплутаеш, але Дон Кiхот не хотiв на те жодною мiрою пристати: так i просидiв цiлу нiч у шоломi, наче дивоглядь яка. Тих же двох пiдтiпанок, що збрую з нього здiймали, вважав вiн за якихось князiвен чи володарок того замку i промовляв до них з великою ввiчливiстю:

– Ще за жодним паладином

Так тi дами не ходили,

Як за славним Дон Кiхотом,

Що з своiх земель приiхав;

Йому служать двiрськi панни,

А коневi – королiвни…

А коня мого, любi моi панi, звати, щоб ви знали, Росинант, а мене самого – Дон Кiхот з Ламанчi; щоправда, не годилося б менi виявляти вам свого ймення доти, доки його не вславлять подвиги, доконанi мною вам на честь i пожиток, та коли вже випала така нагода припасувати до нинiшнiх обставин стародавнiй романс про Ланцелота,[60 - Ланцелот – один iз рицарiв Круглого столу при дворi короля Артура.

] мушу я перед вами довчасно назватися. Та недалеко вже та пора, коли вашмостi будуть менi наказувати, а я вашмостей буду послухати – тодi мiцносила правиця моя дасть ознаку мого прагнення служити вам.

Молодички, не звиклi до таких пишномовних рацей, слухали його мовчки; спитали тiльки, чи не хотiв би вiн чогось попоiсти.

– А зажив би дечого, – одказав Дон Кiхот, – гадаю, що се було б i геть-то до речi.

Дiло, як на те, дiялося в п’ятницю, i в усiй корчмi не знайшлось нiякого iства, опрiч риби (та й тiеi було обмаль), що в Кастилii називають трiска, в Андалузii дорш, в iнших краях каблiон, а в iнших знов форелька.

Дон Кiхота спитали, чи не спожило б його добродiйство форельки, бо iншоi риби все одно нема.

– Нехай буде й форелька, – погодився Дон Кiхот, – кiлька штук форельок стане за одну форель, а менi байдуже, чи дадуть вiсiм разiв по реалу, чи вiсiм реалiв в однiй монетi. А ще, може, та дрiбна форелька й смачнiша буде за форель – адже телятина делiкатнiша за воловину, а козенятина за козлину. Та нехай там уже що, тiльки мерщiй несiть, бо як живота не вгонобиш, то анi труду нiякого, анi зброi не пiдiймеш.

Стола поставили тут же надворi, коло ворiт, i господар принiс Дон Кiхотовi порцiю трiски; риба була зле вимочена i ще гiрше зготована, а хлiб до неi чорнiший i цвiлiший за рицареву збрую. Ото була смiхота дивитись, як вiн вечеряе! На головi йому шолом, забороло пiдняте, а до рота сам рукою не дiстане – мусив хтось iнший iжу в рота класти. Одна з тих молодичок служила йому в тiй потребi.