Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 1

Як увiйшли вони всi туди (i ключниця з ними), то виявили там сотню з чимось великих, грубелезних томiв у гарних палiтурах i ще чимало всяких дрiбнiших книжок; скоро ключниця окинула iх оком, зараз вибiгла з бiблiотеки, та за хвильку вернулася знов iз мисочкою свяченоi води та кропилом.

– Прошу вас, – каже, – панотченьку, покропiте з ласки вашоi сю кiмнату, аби которий iз чаклунiв, що в тих книжках виводяться, не вчарував нас за те, що ми iх хочемо зi свiту згладити.

Посмiявшися трохи з простосердоi ключницi, священик сказав цирульниковi, щоб той подавав йому книги одну по однiй, а вiн дивитиметься, про що вони, бо, може, серед них i такi знайдуться, що не заслуговують на спалення.

– Е, нi, – обiзвалася небога, – не ощаджаймо анi жодноi, бо всi вони накоiли нам лиха. Краще викиньмо весь той мотлох через вiкно, складiмо в стос i пiдпалiмо або винесiм на подвiр’я i там розведiмо багаття, щоб дим сюди не йшов.

Те саме казала й ключниця – так уже вони обидвi прагнули згуби тих неповинних мученикiв, але парох на те не пристав: треба, казав, хоч титули всiх книжок перше переглянути.

– Се нам нiби призвiстка, бо чув я, що ся книга – перший рицарський роман, видрукуваний в Гишпанii, а од нього вже пiшли й постали всi iншi. Тим-то я вважаю, що ми сього Амадiса, яко ересiарха всiеi лиходiйноi секти, без жодноi пiльги мусимо до спалiння засудити.

– Нi-бо, добродiю, – заперечив цирульник, – я чув дещо iнше: кажуть, що ся книга краща над усi, що писалися будь-коли в сiй царинi, тим-то ми повиннi помилувати ii, яко едину в своiм родi.

– Правда ваша, – погодився парох, – вiзьмiм се до уваги i даруймо iй тимчасом життя. А що там за книга стоiть поруч?

– То, – оголосив цирульник, – «Подвиги Еспландiана», правного сина Амадiса Гальського.[66 - «Подвиги доброчинного рицаря Еспландiана, сина Амадiса Гальського», уже згадувана п’ята книга рицарського роману Монтальво про Амадiса Гальського, де йдеться про пригоди його первiстка.

– Є такий закон, – зауважив парох, – що батьковi заслуги на сина не переходять. Нате ж вам, господине, одчинiть вiкно i викиньте його в двiр, нехай положить початок тому стосовi, що ми з нього кострище розпалимо.

Ключниця вчинила те з великою уподобою: бравий Еспландiан полетiв у двiр i став терпеливо чекати вогненноi кари.

– Нуте, що там далi? – спитав парох.