Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 1

– Далi йде «Амадiс Грецький», – одказав цирульник, – та на цiй полицi, здаеться менi, стоять самi-но Амадiсовi родичi.

– То нехай же всi летять у двiр, – постановив парох. – Щоб укинути в вогонь королеву Пiнтiкiнестру й пастуха Дарiнеля з його еклогами та всiма викрутасами й вихилясами, що понариговував його автор, я б i рiдного батька заодно спалив, якби вiн узяв на себе постать мандрованого рицаря.

– І я так гадаю, – сказав цирульник.

– І я, – мовила небога.

– А коли так, – сказала ключниця, – то в двiр iх усiх!

Узявши цiлу купу книг, вона, щоб не спотикатися дарма по сходах, повикидала iх у вiкно.

– А то що за бандура? – спитав парох.

– Це, – сказав цирульник, – «Дон Олiвант Лаврський».

– Сю книгу скомпонував автор «Саду квiток розмаiтих»,[67 - «Дон Олiвант Лаврський» i «Сад квiток розмаiтих» належать перу iспанського письменника Антонiо де Торквемади (1507? – 1569). «Повiсть про непереможного рицаря Олiванта Лаврського» (1564) – його единий рицарський роман.

«Сад квiток розмаiтих» (1570) – основний твiр Торквемади, мiстить шiсть дидактичних трактатiв у дiалогiчнiй формi, де йдеться про явища надприроднi й чудеснi – про пiгмеiв, сатирiв, амазонок, про властивостi рiчок, джерел, озер, про чарiвникiв, фантомiв, видiння, про вiдьом та астрологiю. Тож шановний парох правий – голову Дон Кiхотовi могли заморочити обидвi цi книжки.] – зауважив парох, – i, правду кажучи, я не знаю, котра з тих двох книг бiльш правдива чи, вiрнiше, менш брехлива. Одно знаю: книга дурна, аж свiтиться. У двiр ii!

– Далi йде «Флорiсмарт Гiрканський»,[68 - Флорiсмарт Гiрканський» (1556), вiн же у роздiлi ХІІІ фiгуруе пiд назвою «Фелiсмарт Гiрканський» (Felixmarte de Hircania) – рицарський роман Мельчора Ортеги.] – оповiстив цирульник.

– Ага, i пан Флорiсмарт е тут? – сказав парох. – Далебi, i йому не минеться. Хоч уродився вiн за надзвичайних обставин i мав усякi чудороднi пригоди, та написане те все так сухо й лемехувато, що iншоi долi й не заслуговуе.

У двiр його, панi господине, та й оце ще вiзьмiть на додачу.

– Оце по-моему, панотче, – сказала ключниця, з великою втiхою виконуючи той наказ.

– А ось «Рицар Платiр»,[69 - «Рицар Платiр» – назва iспанського рицарського роману, опублiкованого 1533 року пiд назвою «Хронiка дiянь хороброго й мужнього рицаря Платiра, сина iмператора Прiмалеона» без iменi автора, але е пiдстави вважати, що ним е Франсiско де Енсiко Сарате.] – читав далi цирульник.