Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 1

Дон Кiхот спитав у них, що вони чули про Марселу й Хризостома. Подорожанин вiдповiв, що оце вранцi зустрiв вiн iз товаришем тих пастухiв у жалобних шатах i поцiкавився, чого то вони так урядились. Тодi один пастух оповiв iм про вродливу та гордовиту чередничку Марселу, що в неi стiльки юнацтва було закохано, i про смерть Хризостома, що до нього вони йшли на поховання. Швидше сказати, той шляхтич розповiв Дон Кiхотовi ту самiсiньку iсторiю, що й Педро.

Поговорили трохи про се, а потiм на iнше звернули. Той, кого звали Вiвальдо, спитав у Дон Кiхота, чого се вiн так уворужився, iдучи по такiй мирнiй краiнi. На те вiдповiв Дон Кiхот:

– Мiй стан i мое покликання не дозволяють i не попускають менi iздити iнакшим чином: вигоди всякi, розкошi та гулянки створенi для розпещених дворакiв, а труднощi, тривоги та подвиги ратнi призначенi й придiленi тим, кого свiт називае мандрованими рицарями, серед яких найменшим есьм аз, недостойний.

Скоро вони тii речi почули, зараз усi догадались, що вiн божевiльний; щоб той здогад пiдтвердити i з’ясувати, який блуд на нього напав, Вiвальдо знов спитав у нього – що воно таке, отi мандрованi рицарi?

– Хiба вашмостi не читали англiйських лiтописiв та хронiк, – одрiк Дон Кiхот, – що повiдають про славетнi чини короля Артура, котрого ми на своiм людовiм кастильськiм дiалектi називаемо звичайно Артусом? Про нього по всьому королiвству великобританському ходять старовиннi перекази, буцiмто вiн не вмер, а силою чарiв у ворона перекинувся, i, як надiйде слушний час, iзнов буде королювати, берло й державу в своiх руках тримати; тим-то жоден англiець i по сей день не наважуеться ворона вбити.

Отож за часiв сього доброго короля й заснувався знакомитий орден рицарiв Круглого cтолу, тодi ж завелися i голоснi в iсторii любощi Ланцелота Озерного та королеви Джiневри, що мали собi за повiрницю та посередницю поштиву двiрську даму Кiнтаньйону. Про те й романс е прокладений, його часто у нас у Гишпанii виспiвують:

Ще за жодним паладином

Так тi дами не ходили,

Як за славним Ланцелотом,

Що з Британii приiхав…

І далi ще так любо та мило спiваеться про його кохання та подвиги войовницькi.