Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 2

 – Є в мене тут два мiшки полотнянi однакi завбiльшки: ви вiзьмете один, я другий та й будем войдуватися тими мiшками, рiвною, мовляв, зброею.

– Ну, як так, то ще нехай, – погодився Санчо. – У такiй бiйцi ран не буде, хiба порох один з одного повибиваемо.

– Так-то воно, та не зовсiм, – сказав Лiсовий джура. – У тi мiшки, щоб iх вiтром не занесло, треба вкинути по пiвдесятку гладеньких камiнцiв-круглячкiв, i завважки щоб однаковi були; так будемо собi мiшкуватись без будь-якоi шкоди й невигоди.

– Ого, батьковi моему царство небесне! – гукнув Санчо. – Оце так м’якота буде, не кажи ти хутро цибулине або клоччя бавовняне, щоб лоби нам не потрощились, маслаки не поламались… Та напхайте туди i шовковиння, добродiю, а я все ’дно битися не буду: нехай там пани нашi борються, то iхня рiч, а ми собi пиймо та жиймо, поки живеться. Настане той час-година, то життя наше й само урветься; на яке ж лихо нам тую годину приспiшати, зеленцем недоспiлим без пори додолу гупати?

– Ви там що не кажiть, – наполягав Лiсовий джура, – а нам таки хоть iз пiвгодини випадае подубаситись.

– Ба нi, – заперечив Санчо. – Де видано бути таким нечемним i невдячним, щоб заводити бiйку за невинного Бога, з ким оце пив i iв? Та ще як не маеш гнiву, нi досади, то якоi холери й сiкатись?

– Ну, цьому лиховi легко зарадити, – вiдповiв Лiсовий джура. – От вiзьму пiдiйду нишком до вашецi i врiжу два чи три ляпаси, що ви й ногами вкриетесь.

– А на тi хитрощi е в мене незгiршi мудрощi, – сказав Санчо. – Не встигне вашець мого гнiву розбудити, як я ваш добрим дубцем навiки присплю (хiба на тiм свiтi прокинеться); бо не такий я есть чоловiк, щоб хто мене лящами годував. А найкраще нехай кождий свого глядить i сам свiй гнiв присипляе, бо чужа душа – темний лiс, хто йде по вовну, той часом стриженим вертае, а Бог благословив мир i прокляв вiйну; кажуть, що як кота задражнять, i зацькують, i заженуть у тiсний кут, то вiн стае левом, а я ж таки чоловiк, то бозна-ким можу стати.

– Гаразд, – вiдповiв Лiсовий джура. – Дасть Бог день, то, казав слiпий, видно буде.