Інтронізація

– Нi, не бiда, – заперечив Гвiам, – просто зарозумiлiсть.

А раз не бiда, то варто на щось i надiятися. Бо наука наукою, призначення призначенням, Всесвiт Всесвiтом, але ж е ще й молодiсть.

Якраз молодiсть i бiсила.

Бо Суррена, зчищаючи зi своiх обрiiв таких красенiв, як Джо та Гвiам, хилилася до тонкокрилого Летюка. Нiчого не скажеш, студент здiбний, але ж хвилею котить трохи рiдше, нiж хоча б i Джо, трохи скромнiше. І такого обрати? За що? За розмарин? А вiн його нюхав, вiн його бачив хоч раз на вiку?

Джо порився в енциклопедiях, пiдчитав трохи про ту нещасну рослину.

Ну, вiчнозелена, ну, запашна, ну, з родини губоцвiтих (о, це точно Летюк крие в цiй губоцвiтностi, бо як балакае, таке враження, наче губи в трубочку складае, а не слова ними вишiптуе), ну, олiю з неi чавлять. Навiть у ботанiчний сад сходив, надибав там цю принаду – нiчого особливого, рослина, як рослина.

Плюнув Джо на ту оказiю, вiдвернувся вiд Суррени, жив, як i до цього.

Того вечора всi сидiли в холi гуртожитку, балакали про се, про те.

Патрицiя пiшла спати, а Суррена викручувалася перед товариством, як булочка на променадi хлiбних зваб вищого гатунку. Ну, як ти його вiдведеш тi очi?

– Розмаринчику б пожувати, – томно так з дiвочих уст.

Хто й уваги не звернув, розходилися собi по кiмнатах, Гвiам, Джо й Летюк лишилися.

– А що, хiба це проблема? – зверхньо так Джо.

– Як сказати? – Суррена чваньковито.

– Зараз органiзуемо, – Летюк невпевнено здiйнявся з крiсла.

Джо та Гвiам переглянулися.

– Давай, давай, – заохотили Летюка й поспiхом подалися геть.

– То що? – Гвiам потирав руки. – Органiзуемо дамi щастя?

– Можна, – завiвся Джо.

Органiзувати, то й органiзувати, але як? Нiчноi пори iхнiй заклад закритий, на вулицю студентiв не випускають за жодних обставин, бо й за дня повноi свободи не мають, певного нагляду майбутня професiя потребуе. А як пiццу чи коржика здобного через кур’ера замовиш, припре до вiконця на першому поверсi, де мае майбутне летюче студентство право на передачi зi звичайного свiту.

Одним словом, виходу в зовнiшнiй свiт катма, а розмарину, ще й термiново, через кур’ера не замовиш. Проблема мала вирiшуватися в неординарний спосiб.

Порадилися, пiшли в спортзал, зняли зi стелi мотузку для фiзичних вправ, вийшли на балкон з тильноi сторони будiвлi, глянули довкiл. Сьомий поверх викладав перед очi хай i не надто обширну, та все ж достатню панораму, аби зрозумiти, що поверх таки сьомий.