Дріт

Ввiрвався в злощасну квартиру, припадав до посинiлого дiвочого тiла, яке вже пакували, аби везти в морг на експертизу, метався, шаленiв, грубив якомусь капiтану мiлiцii, що ошивався довкола з синенькою текою та намагався щось туди занотувати зi Славкових слiв; аж нарештi вперся очима в дрiт, заплетений у петлю та пiдвiшений до крюка в стелi серед ванноi кiмнати.

Кинувся до дроту, вiдкрутив, вiдiрвав його вiд крюка.

– Не смiй, не чiпай, – розставляв руки капiтан. – Речовий доказ.

Не вслухався капiтанового голосу, прошмигнув зi шматком дроту крiзь мiлiцейськi кордони i щез.

Далi – повна прострацiя.

І тiльки батькiв крик через тиждень вернув до тями.

– Виродок! – гримiло на весь дiм.

Виродком виявився не Славко, а менший брат його – Ігор. Навчаючись у столичнiм унiверi, занедбав науку, знюхався з наркотою, влiз у страшеннi борги та, аби позбутися iх, запузирив зi скарбницi Пулюiв пару дiамантiв.

– Що, жаль для сина пару брязкалець i якогось персня? – огризався до батька Ігор.

– Та я… та я… – ревiв старший Пулюй i, не знаходячись на словi, вергав звичне. – Виродок! Ганьба сiм’i!

– Стiйте, тату, – з глибин душi наповзала на Славка пiдозра. – Про якого це ти персня торочиш, Ігоре?

– Дiдового, – байдуже вiдповiв той. – Якого в тебе з хати затирив.

– Ти?! – не повiрив Славко.

– А ти що думав, домовик похазяйнував, – iронiчно мовив Ігор.

Славко не вiдповiв нiчого. Вiн мовчки вийшов з будинку, витягнув зi сховку пiд парканом скручений дрiт i побрiв з ним кудись лiсом.

Ішов до Євтихii.

– Сука, – шепотiв. – Що ж ти наворожила, сука?!

Нiби привид, прошелестiв Євтихiiним подвiр’ям.

– Куди без черги? – запротестував хтось.

– Черга скiнчилася, – буркнув Славко й ступив до передпокою.

– Матiнка не приймають, – стала в дверях молодиця-розпорядниця.

– А я не на прийом, – грубо вiдштовхнув молодицю парубок.

Євтихiя, як завше, втомлено млiла мiж своiх свiчок.

– Ну й що це? – кинув Славко дрiт на стiл.

– Дрiт, – вiдповiла Євтихiя.

– Та нi, зашморг, – заперечив Славко.

– Чий? – забiгали матiнчинi очицi.

– Ваш, – спокiйно вiдповiв Славко.

– Себто? – не зрозумiла.

– Пам’ятаете, вкраденого персня на мою дiвчину повiсили? – розтлумачував Славко. – Про дрiт оцей торочили, про чари, замкнутий круг, зашморг.

– Ну… – боязко погодилася Євтихiя.

– Так от, чари тут нi до чого, – грюкнув Славко кулаком по столу. – Бо персня вкрав мiй брат.