Дріт

Звiдки б не була родом, з яких би низiв не клюнулась у свiт, а коли вже е на землi, е одна така, коли вже в душi, що й не знайдеш душi поза нею – дорога ii одна, та ж, що й у Славка. Що б там не дув собi у вуса батько, як би не гнiвалася мати – Таню скорчувати зi Славкових шляхiв iм не пiд силу, бо немае сили над коханням, якщо кохання всесильне.

– Пiдеш на бал? – запропонував Славко Танi.

– Та… – зашарiлася, – чи ж годна я на бали…

– Таню! – аж пiдскочив. – Та ти для мене найкоштовнiша дiадема в коронi свiту, чим ти переймаешся, гожiстю до балу?!.

. Та що той бал?! Танцюльки, грацiя серед залу. А ти – дiадема!

Бачив – аж горiла дiвчина балом. Але вiдмовлялася йти навiдрiз.

Лише наступного дня дотумкав. Персня, дiдом, засновником знатного роду Пулюiв, дарованого, на палець зодягнув Славко Пулюй, перед дзеркалом коштовною окрасою хизуючись – i дотумкав.

– Господи! – за голову вхопився. – А в чому ж Танi на бал iти? Не в джинсах же, не в кофтинцi, хай i наряднiй, не в платтячку благенькiм.

До вечора поклав перед Танею дароване iй бальне плаття.

– Ось, – усмiхався, – i якщо ти зараз знову вiднiкуватимешся вiд балу, я роздягну тебе й себе, скручу нас дротом – i хоч так, але ми з’явимося на тiм велелюднiм балу.

– Не треба дроту, – цiлувала, – Славку, милий, не треба дроту. Що той дрiт, як нас янголи зв’язали крильми.

І ось збiгли декiлька днiв – i прийшов час балу.

Жаданого балу, на якiм Славко нарештi постане в супроводi своеi нареченоi – прекрасноi, чарiвноi, незрiвнянноi. Хай заiкнеться тiльки хтось про розкреслювання свiтiв на гожi й негожi, хай посмiе булькнути дурисвiтську нiсенiтницю про нерiвню чи викривлення роду, коли поряд Славка стоятиме не хто iнший, як сама принцеса в усiй красi, з яких би свiтiв вона не явилася – принцеса!

А побiля принцеси й самому вартуе вилiпитись у принца. Чорний фрак, метелик, стилiзована зачiска – ще один штрих доточити, й вилитий принц.

Дiдового персня бракуе на руцi для пiдтвердження приналежностi до королiвського роду Пулюiв.

Дiстав Славко заповiтну коробочку, вiдкрив – а де це перстень? Нi слiду, нi знаку – тiльки коробочка, як глум, у руках. Славко туди, Славко сюди – нi, немае персня. Нi слiдiв погрому в квартирi, нi слiдiв злому на дверях – а персня катма.

Аж свiт потух в очах.