Дріт

Чоловiчок тим часом пробухикався й заходився виливати Славковi свое горе, мовби репетирував виступ перед Євтихiею.

Лопотiв i лопотiв про невiрну дружину, гiрку долю дочки, котру ошукав коханець, про капосних сiльських людцiв, якi позбавили нещасного бiдаку останнього, що мав – велосипеда.

– Євтихiя пiдкаже, я знайду лiсапета, – займався, жеврiв надiею.

– А що, вона може? – плюхнувся в словесну рiчку зiв’ялого Славко.

– Та це найпростiше, що вона може, – прицмокнув чоловiчок. – На злодiя вказати – це для неi, як нам прим’яти цю траву.

– А ви звiдки знаете? – цiкавiстю проймався Славко.

Чоловiчка знову прорвало – з бурхливого потоку його слiв випливала жахна й велична водночас картина втратою ним замолоду коханоi, яку тодi ще молода Євтихiя зумiла вiднайти; i, навiть бiльше того, вказала спосiб, як обскубти з дороги коханоi реп’яхiв-пройдисвiтiв, з котрих тiй однак олii щастя не вцiдити, аби натомiсть вдарувати себе – ii едине щастя.

– То ви ж недавно жалiлися на невiрну жону, – ледь не розсмiявся Славко, – невже щастя було таким коротким?

– Не послухався я Євтихii, – розхлипався чоловiчок, – не пiшов за коханою, в iншу вкляк.

А Євтихiя казала – знайдеш iншу, половину себе згубиш. Ти, хлопче, як уже до матiнки Євтихii доб’ешся, ти все перед нею розказуй, не ткнись у одне, з чим iдеш. Життя – штука, знаеш, як гармошка, з багатьма клавiшами, не тицяй на одну, дай матiнцi всi, хай промацае. Згодиться, я тебе запевняю, згодиться.

– Нащо менi всi клавiшi перемацувати, як у мене одну заiло, – не погодився Славко.

 – Злодiйство трапилось у моiй хатi, воно одне мене бентежить – iнше ж усе в мене в злагодi.

– Не скажи, – аж захлинувся чоловiчок. – Раз зацупили в тебе з хати грошi…

– Персня, – перебив Славко.

– Не важливо, – продовжував чоловiчок, – важливо iнше – перстень той не сам пiшов у свiт, наче старець-сiроманець, хтось його поволiк. Одна справа, як той хтось – злодiяка одвiчна, на весь вiк у злодiйствi втоплена…

– Та яка там злодiяка, – обурився Славко, – хата не зламана, все цiле, брали рiч тихо й мирно, по-свiйськи…

– Тим паче, – розпатякував чоловiчок, – означае це, що, крiм украденого персня, е й iнша проблема в тебе – ненадiйнi товаришочки, ненадiйнi дiвчатка.

Хтось до тебе в серце влiз, парубче, а зi свого серця замка не зняв, душi тобi не вiдкрив, бiльше того, щиру дружбу вашу лопатою горне до свого засiка, нiби зерно з комори – багатiе хтось на твоiм серцi, а ти клякнеш.