Завдання Героїв

Якщо ти не слухатимеш, я прикую тебе ланцюгами у пiдземеллi, разом зi звичайними в’язнями, i ти не бачитимеш анi елю, анi iжi три днi”.

Годфрi задирливо подивився на свого батька. У його поглядi МакГiл побачив глибоке джерело сили, щось вiд нього самого, якийсь спалах, який може колись добре прислужитися Годфрi. Звiсно, якщо вiн зможе перемогти свiй характер.

Пройшло добрих десять секунд поки бунтiвний Годфрi заспокоiвся та приеднався до iнших.

МакГiл дивився на цих п’ятьох дiтей, що стояли перед ним: байстрюк, лукавий, п’яниця, його донька i наймолодший.

Це було дивне зiбрання i йому було складно повiрити, що це все його дiти. І тепер, у день весiлля його доньки, йому випало завдання обрати спадкоемця з цього букету. Як це було можливо?

Це була марна справа. Кiнець-кiнцем, вiн був у розквiтi сил i мiг правити ще тридцять рокiв. Кого б вiн не обрав сьогоднi, вiн може не зiйти на трон найближчi кiлькадесят рокiв. Ця традицiя дратувала його. Вона могла бути корисною у часи його предкiв, але зараз вона не мала жодного сенсу.

Вiн прочистив горло.

“Ми зiбралися тут за покликом традицii. Як ви знаете, у цей день, день весiлля найстаршоi дитини, на мене впало завдання назвати наступника. Спадкоемця, який керуватиме цим царством. Якщо я помру, нiхто не зможе правити краще, нiж ваша мати. Але закони нашого королiвства кажуть, що на трон може вступити лише нащадок короля. Тому, я маю зробити вибiр”.

МакГiл затамував подих, розмiрковуючи. Запала тривожна мовчанка, i вiн мiг роздивитися очiкування своiх дiтей.

Вiн дивився у iхнi очi, i у кожних бачив рiзнi вирази. Байстрюк виглядав вiдстороненим, знаючи що його не оберуть. Очi лукавого свiтилися амбiцiями, бо вiн очiкував, що вибiр природньо паде на нього. П’яниця дивився у вiкно, його це не обходило. Його донька дивилася на нього з любов’ю, знаючи що вона не е частиною цiеi дискусii, але просто любить свого батька. Те саме було i з найменшим.

“Кендрику, я завжди вважав тебе своiм справжнiм сином.

Але закони нашого королiвства не дозволяють менi передати панування будь-кому, крiм законних спадкоемцiв”.

Кендрик вклонився. “Батьку, я не очiкував, що ви зробите це. Я задоволений своею долею. Будь ласка, нехай це не бентежить вас”.

МакГiлу стало боляче вiд його вiдповiдi. Вiн вiдчував, яким справжнiм той був, i бажав назвати його спадкоемцем.

“Залишилось четверо з вас. Рiс, ти прекрасний хлопець, кращий з тих, що я коли-небудь бачив.