Кленовий листочок

Та, мабуть, вони таки дуже завинили й зараз настав час розплати…

Потiм вiн зняв зi своiх грудей пiдвiсочку- оберiг, одягнув ii на донечку й попросив богiв захищати дитину вiд злих сил, бо вона – те едине й найкраще, що в нього зосталось.

Наступного дня, коли Зоряна з татом понесли квiти на мамину могилу, знов налетiли чорнi хмари. Як i напередоднi вiтер жбурляв i трощив усе навкруги. Батько довго й запекло протистояв буревiю, захищаючи свою малу, та врештi – решт злi сили перемогли i вiн бездиханно впав на могилу коханоi дружини, прикривши своiм тiлом непритомну донечку.

Коли з часом Зоряна отямилась, на вулицi вже була нiч. Тiло батька зовсiм захололо, в повiтрi щось наче дзвенiло – така була гнiтюча тиша…

Маленька дiвчинка довго не могла вибратись з холодних батькiвських обiймiв. Як дика тваринка, вона з останнiх сил прорила лаз у рихлiй могильнiй землi, доповзла до пошматованоi негодою хатини та, непритомна, упала на лаву, на якiй ще день тому лежала мама…

Крiзь обiрванi дверi та вибитi шибки вiкон вiтер ганяв по кiмнатi посохле осiнне листя…

Опритомнiвши, Зоряна подумала, що теж хоче бути отаким жовтеньким листочком, щоб безтурботно гойдатися пiд вiтром та нiчого не вiдчувати…

Подумала… i враз стала легкою-легкою й упала з лави додолу, до купки жовтого листя, бо в ту ж мить перетворилась на осiннiй кленовий листочок…

Вiтер ще довго ганяв листя по пiдлозi та нарештi видув його на вулицю i, кружляючи, понiс над землею.

Уже зверху Зоряна побачила пiд собою тiло тата, який двома руками обiймав мамину могилу.

Несподiвано загримiв грiм i почалася потужна злива. По землi потекли бурхливi потоки, якi пiдхоплювали промокле листя i з шаленою швидкiстю несли його вниз до ущелини. Десь серед тих мокрих листочкiв закрутився i поплив Зорянин кленовий листочок. Стало зовсiм темно i холодно…

– Це все?… Я померла? – подумки запитала себе Зоряна та знепритомнiла.

Бурхливий потiк стрiмко летiв з гори вниз та, потрапивши в невеличку розщелину в землi, промиваючи собi дорогу, поринув кудись углиб гори i лише згодом, залишивши листя, злився з водами пiдземноi рiки та полинув кудись далi…

А почорнiле вiд води i бруду осiнне листя, збите у щiльну купу, залишилось лежати осторонь. Пройшло немало часу, поки на нього звернули увагу пiдземнi мешканцi: черв’ячки та рiзна комашня – i почався такий собi «бенкет».