Ключник світів

Їi розбудив старий запорожець, який з оглушливим ревом залишив подвiр’я. Вона прокинулася з сильним головним болем. За вiкном стемнiло. Їi трохи нудило, але органiзм дуже швидко впорався з неприемними позивами шлунка. Залишився тiльки легкий тиск у скронях. Дарина пiдвелася з лiжка i пiшла на кухню за шипучкою вiд спазмiв. Вона трохи пожалiла себе бiдну нещасну вголос, пiсля чого повернулася в лiжко. Лiки трохи послабили бiль, але легкий тиск у скронях не припинявся. Дарина намагалася вiдновити хронологiю денних подiй.

Вона не могла згадати, яким чином опинилася вдома. В ii головi спливали уривками спогади: метро,??вона за кермом автомобiля, квартира, лiжко, глибокий сон. Дарина озирнулася. Поруч з лiжком валялася пiдiбрана на Хрещатику газета. Їй було незрозумiло, що ж таке вивело ii з ладу? Інформацiя про труп знайденоi дiвчини, ранковi подii з вiдiрваною рукою, а можливо все разом? Дарина iнодi читала кримiнальнi новини, але щоб так перейнятися – це сталося вперше. Їi батько працюе в правоохоронних органах. Вiн часто розповiдав пiд час застiль про самi гучнi подii. Дарина, сховавшись за диваном, полюбляла пiдслуховувати кривавi подробицi. Тому вразливою вона себе назвати не могла.

Дарина пiдняла газету з пiдлоги i знову перечитала статтю. Дивно, чому зараз розповiдь про знайдений труп не здавалася такою страшною, як це сталося вдень? Вона вiдкинула друковане видання убiк i вирiшила зателефонувати батьковi.

– Алло, – почула вона в слухавку рiдний голос.

– Привiт тато, як твоi справи? – весело запитала Дарина.

– Вiдмiнно, ось сидимо з Дмитром Родимовичем, трохи випиваемо. Згадуемо роки дружби та служби. Ти пам'ятаеш Дмитра Родимовича?

– Звичайно пам'ятаю. Передавай йому вiд мене привiт, – весело вiдповiла Дарина. – А як там кiно?

Питання вирвалося несподiвано. Вона вже пiсля усвiдомила, що задала його невчасно.

– Яке кiно? – здивувався Св’ятопятов.

– Яке ви вранцi знiмали, а потiм по новинах показували, – награно жартiвливо вiдповiла Дарина.

Полковник забарився.

Вiн зовсiм забув, що вигадав iсторiю про зйомки фiльму.

– Та нормально, як би, – вiдповiв вiн. – А що?

– Нiчого, просто так запитала. Вирiшила перевiрити, обдурив ти мене чи нi, – весело зiзналася Дарина.

– Я? Обдурювати рiдну доньку? Нiколи! – обурився полковник.

– Гаразд, тато, досить мене оберiгати. Я вже не дитина. Так що там iз звiрячим вбивством? Знайшли того, хто це зробив?

– Та куди там! – на диво спокiйно вiдповiв Св’ятопятов.