Ключник світів

Залишок вечора пройшов без пригод, страшних сюжетiв i кримiнальних новин. Дарина подивилася двi комедii, кiлька серiй серiалу з абсурдним сюжетом, доiла морозиво, а потiм ще довго не могла заснути. Вона не переставала повертатися до думок про вбиту дiвчину i вiдiрвану руку. Дарина вiдчувала жах кожен раз, коли думала про подiю. Вона не вiрила в збiги, в ii життi таких не траплялося або вона просто не хотiла iх помiчати. Але сьогоднiшнiй день принiс двi неприемнi новини, якi можуть бути пов'язанi мiж собою. Але чому цi збiги вiдбулися саме з нею, а не з ii батьком, наприклад? Вiн же розслiдуе цю справу.

Дарина катувала себе питаннями до ранку. Їй здалося, що почало свiтати, коли вона занурилася в свiт сновидiнь.

Уривками пролiтали калейдоскопи. Вулиця, потiм iнша, потiм наступна. Будинок, iнший будинок. Якесь незнайоме мiсто, дивнi люди. І так один за iншим змiнювався змiст снiв, а потiм чергування рiзко закiнчилося. З мороку вийшов худий чоловiк, одягнений в темно-фiолетову мантiю з широким капюшоном, яка повнiстю приховала його обличчя.

Дарина крiзь морок робила спроби зазирнути в темну глибину, щоб розгледiти, хто ж завiтав до неi в сон. Але чим бiльше вона вдивлялася, тим сильнiше ставав морок. Незабаром залишився тiльки розпливчастий силует. На мить чоловiк пiдняв капюшон, свiтло блакитнi майже бiлi очi дивилися на неi. Вiдкрився рот i щось прошепотiв.

Дарина скочила з лiжка. Вона часто дихала, ii серце шалено калатало, жах паралiзував кiнцiвки. Що це було? Страшний сон?

– Що ж зi мною вiдбуваеться? – вимовила Дарина вголос, трохи вiддихавшись.

Їй стало не по собi. Жахи траплялися в ii нiчних мрiях, але таке привидiлося вперше. Дарина пройшлася по квартирi, випила води i вже збиралася увiмкнути телевiзор, але передумала. Досить з неi вчорашнiх збiгiв. Сьогоднi нiякого телебачення i друкованих видань.

Всю недiлю Дарина провела з матусею, яка прилетiла до Киева у невiдкладних справах на пару днiв. А ввечерi, забувши цiлком про суботнi подii, зустрiлася з друзями в барi, звiдки вже пiзно вночi повернулася додому.

Глава друга

Настав понедiлок. Крiзь чистi вiкна офiсу спекотно свiтило сонце. Воно потрапляло якраз на монiтор Дарини. Вона позiхнула, iй зовсiм не хотiлося працювати. У променях лiтали пiщинки пилу. Вони то пiднiмалися, то опускалися серед масивних полиць, завалених старими книгами i рукописами. Такий теплий весняне ранок. Здавалося б, свiт сповнений натхнення, а у Дарини в головi суцiльна каша.