Ключник світів

Св’ятопятов вiдстояв пiдлеглих, а також свою позицiю щодо засобiв масовоi iнформацii. Йому довелося пообiцяти дорогий коньяк вищому керiвництву за розумiння ситуацii.

Пiсля важкоi розмови прийшов час проводити нервову нараду, на якiй кожен звiтував про виконану роботу за минулий тиждень. Бiльшiсть прийшли непiдготовленими, без конкретних теорiй або фактiв. Тiльки бiля обiду Св’ятопятов змiг виштовхнути зi свого кабiнету останнього доповiдача i видихнути.

Але через п'ять хвилин спокiйного вiдпочинку у дверi знову постукали.

На цей раз його вiдвiдав Поленко, який не був присутнiй на загальних зборах.

– Ти де був? – стомлено запитав його полковник. – Мене тут мало не роздерли вранцi.

– Їздив дивитися тiло, яке знайшли без руки на набережнiй, – спокiйно вiдповiв судмедексперт.

– І як тiло?

– Розриви дуже схожi на краi нашоi вiдiрваноi руки. Можливо навiть, що це один стиль вбивства. Але наша рука не вiд того тiла. У нас вона лiва, а у трупа дiвчини вiдсутня права.

– Ой, не люблю я манiякiв.

Якщо виявиться, що дiвчина втратила руку таким же чином, як i наша, означае, з’явився хробак якийсь в столицi, – скривився Св’ятопятов.

– А що у тебе цiкавого? Є iнформацiя вiд твоiх i моiх пiдлеглих? – перевiв розмову Поленко.

– Ой, нiчого конкретного. За вiдбитками нiчого не знайшли. Запити в лiкарнi нiчого не дали. У мiсцi розриву на тканинах виявили слабкi опiки вiд електричного струму i залишки блакитних ниток, iмовiрно вiд трикотажного одягу. Пiд нiгтями звичайна земля без домiшок, якi могли б вказати хоч на якусь певну територiю.

Перстень iз справжнiм рубiном в золотiй оправi. Є гравiрування на iноземнiй мовi. До речi, маю припущення, що вiн антикварний. Чекаемо вiдповiдi експертiв з аукцiонного дому. Валерiя Анатолiiвна зробила запит по iсторii покупок. Сподiваюсь, такi були. Якщо перстень вiдноситься до предметiв антикварiату, тодi за кимось значився. Тодi ми зможемо знайти власника прикраси. Ось так по ниточцi по ниточцi спробуемо розкрити цю справу.

Св’ятопятов зробив паузу i потер чоло.

– Мда, не багато, – вiдповiв Дмитро Родимович. – До речi прошу зауважити, що вбита дiвчина на набережнiй була в синiй трикотажнiй сукнi. І iй, iмовiрно, вiд двадцяти двох до двадцяти п'яти рокiв. Треба думати, манiяк полюе за певними юними особами.

– Такий собi мисливець за блакитними сукнями? – пирхнув полковник. – Руки то навiщо вiдривати? Це як мiнiмум не логiчно.

– Манiяки… – замислено мовив судмедексперт.