Ключник світів

Св’ятопятов з подивом подивився на свого друга. Поленко завжди вiдрiзнявся стриманим характером. Бурi емоцiй були йому не властивi, але в такий насичений день судмедексперт виглядав надто байдужим до всього, що вiдбувалося.

– А що iз загадковим вiдвiдувачем? – знову змiнив тему Дмитро Родимович.

– Та, теж нiчого. Обличчя не видно. Таких похмурих готов хоч греблю гати, зараз повилазять на пагорби бiля Десятинноi церкви. Будуть на стародавнiх могилах духiв викликати, – вiдповiв Св’ятопятов.

Дмитро Родимович розсмiявся.

– Мда, не густо. Можна спробувати заслати туди винних молодих бiйцiв. Нехай прогуляються, розпитають. Раптом, хтось, щось знае, – запропонував судмедексперт.

– Так, а що розпитувати? Чи знае хтось хлопця iз сальним волоссям одягненого в чорне? У нас навiть портрета немае.

– А черговий? Вiн що не може змалювати по пам'ятi? – здивувався Дмитро Родимович.

– Та хто там. Вiн же в iграшки грав своi, хто там що запам'ятовував! – вiдмахнувся Св’ятопятов.

– Добрий ти з ними занадто, – з докором промовив Поленко, – дозволяеш байдикувати ось тобi i результат.

Полковник глибоко зiтхнув, з сумом подивившись на спiврозмовника.

Задзвонив стацiонарний телефон. Поленко потиснув руку Олександру Миколайовичу та пiшов геть, залишивши полковника на самотi розбирати проблеми, що накопичилися.

Судмедексперт вийшов з вiддiлення. Його мучили питання. Вранцi вiн iхав на вивчення трупа, будучи впевненим, що рука виявиться частиною знайденого на набережнiй тiла.

Де розбiжностi? Чому головоломка, яку так легко вирiшити не вирiшувалася? Чому рука не вiдповiдае тiлу вбитоi дiвчини? Зовнi всi подiбностi на обличчя: i волокна блакитних ниток, i колiр лаку на другiй руцi, i колiр шкiри – все збiгаеться зовнi, а ось анатомiчно вони не пiдходять одна одному. Звичайно, лак i сукня можуть бути результатом дiй манiяка. Вiн може самостiйно надавати однаковi образи своiм жертвам. Поленко зiщулився. Манiяки це дуже погано. Вiн вирiшив не думати про найгiршi припущення, а повернутися до пошуку стикувань. З глибоких роздумiв його витягнула дитина. Маленький хлопчик, який iшов за руку з бабусею, пiдвертав одну нiжку. А вона при кожному кроцi казала: «Денис, iди рiвненько, ставай ступнею прямо, тобi треба розробляти нiжку».

Еврика! Ось вона вiдповiдь! Поленко навiть пiдскочив на мiсцi. «А що, якщо рука все-таки вiд трупа дiвчини? Розтин показав, що вбита страждала рiдкiсною формою захворювання кiсток.