Ключник світів

Це вроджений недолiк, який вона могла адаптувати для своеi зручностi ще з дитинства. І вже в зрiлому вiцi вiдчувала себе комфортно, навiть не вiдвiдуючи лiкарiв».

Судмедексперт поiхав в морг. Вiн на ходу зателефонував Св’ятопятову, щоб подiлитися своею здогадкою. Полковник не зовсiм зрозумiв, чого вiд нього хотiв захеканий друг, але все ж дав розпорядження подати заявку на перевiрку збiгу ДНК. Йому довго довелося доводити необхiднiсть дорогоi процедури, але вiн з трiумфом повiсив трубку телефону i вiдразу ж повiдомив про свою перемогу Дмитру Родимовичу.

Судмедексперт, тим часом, наново переглянув всi записи i перевiрив деформацiю кiсток. Його теорiя майже пiдтвердилася. Залишалося тiльки дочекатися результатiв ДНК.

Насичений день закiнчувався. Св’ятопятов вирiшив, що о п'ятiй годинi вечора вже нiчого не трапиться, тому став збиратися додому. Несподiвано через вiкно вiн побачив як до дерева притулилася фiгура, одягнена в довгий чорний плащ. Блiде обличчя то визирало з-за товстого стовбура, то ховалося назад.

Полковник сiв i обережно вийняв мобiльний телефон для спроби зробити знiмок. Поки вiн розбирався в налаштуваннях, фiгура зникла. Полковник ще раз подивився за вiкно. Загадкового хлопця видно не було. Св’ятопятов вилаявся.

Полковник зiбрав речi i вийшов на подвiр’я. Весна буянила усiма барвами життя. Всього три днi тепла, а нирки вже ось-ось випустять соковите листя. На газонах вилiзли першi пуп’янки кульбабок, а берiзка прикрасилась сережками. Св’ятопятов ще раз подивився убiк дерева, де йому привидiлося блiде обличчя.

Дивного вiдвiдувача видно не було. Тiльки матусi з колясками i галаслива дiтвора заполонили всю паркову зону. Полковник ще кiлька хвилин спостерiгав, потiм повернувся до вiддiлення, поправив камеру над черговим i, з почуттям виконаного обов'язку, поiхав додому.

На наступний день, коли Св’ятопятов приiхав до вiддiлення, у нього в кабiнетi вже чекав щасливий Дмитро Родимович. Поленко схопився зi стiльця. Вiн мiцно обiйняв за плечi Св’ятопятова, та так, що той гикнув.

На вiдмiну вiд свого друга полковник погано спав, тому всi ранковi нiжностi дратували його.

– Ось! – урочисто помахав стопкою паперiв перед носом Св’ятопятова судмедексперт.

– Ти, як нiби Нобелiвську премiю отримав, так радiеш. Я тебе давно таким не бачив, – сонно вимовив полковник.

– Ех ти, Сашко, – закричав Поленко, – я тобi таку новину принiс! Я правий! Я мав рацiю!! Розумiеш?

Полковник примружився.