Ключник світів

 – Ким же воно тодi було вiдправлено на оцiнку i як потрапило на руку вбитоi?

– Вбитоi? – почула вона голос за спиною.

Дарина рiзко розвернулася, трохи не впавши з крiсла. У дверному отворi стояв ii друг i колега Максим.

– Ой, Максим, привiт. Це я сама iз собою розмовляю.

– Цiкаво, в твоему вiцi роздвоення особистостi? – весело запитав хлопець. – Чим займаешся?

– Та ось вивчаю доказ, – Дарина вказала на перстень.

– Ух ти, як цiкаво. І як справи у вивченнi?

– Та, особливо, нiяк. Описiв до неi немае, власником прикраси була лiтня жiнка Макарова М.

П.,??яка померла. Хто така була Макарова i де жила незрозумiло. А перстень знайшли на руцi молодоi особи. Поле вiдправника в заявцi на оцiнку прикраси не заповнено. Проби немае, робота явно ручна, дуже тонка, зроблена майстерно. Рубiн справжнiй, величезний. Золото червоне, всерединi оправи напис на латинi «Кров ворона». Ранiше менi такi прикраси не траплялися. Роблю висновки з усього перерахованого вище. Або цей лот стане найдорожчим за всю iсторiю нашого аукцiонного дому, або це простий перстень, який можна буде здати всього лише як лом.

– Мда, сумно буде, якщо виявиться, що ця прикраса вийде за вартiстю брухту, а не як предмет колекцiонування, – замрiйливо вимовив Максим. – До речi, у мене родич працюе в правоохоронних органах. Я можу умовити його допомогти тобi в пошуку цiеi Макаровоi М.П… Якщо вона iснувала, то обов'язково е офiцiйнi записи ii мiсця прописки. За ними можна буде опитати сусiдiв i таким чином знайти родичiв, а також розкрити загадку персня.

Хто i коли вiдправив його нам на оцiнку.

– Точно! – закричала Дарина. – Я можу провести власне розслiдування! Дiзнатися, ким була Макарова М.П., чи були у неi родичi. Можливо, убита дiвчина ii онучка або донька.

– Ти почекай, – заспокоiв ii Максим, – менi ще необхiдно поговорити з родичем.

– Та не треба тобi нi з ким говорити, – радiла Дарина. – У мене тато полковник полiцii. Я його попрошу запросити мене як фахiвця з антикварiату для участi в розслiдуваннi.

Максим трохи засмутився через свою непотрiбнiсть. Наостанок вiн запропонував пошукати iнформацiю по своiх записах перiоду Великоi Вiтчизняноi вiйни.

Дарина на радощах чмокнула свого друга в щоку. Максим почервонiв i пiшов з кабiнету, а вона негайно набрала номер телефону батька.

– Татусю, – майже iстерично вимовила Дарина. – Ти менi потрiбен дуже-дуже зараз на моiй роботi. Будь ласка, приiжджай без питань. Цiлую до зустрiчi.