Ключник світів

– Так, це досить незвичайний висновок експертизи. Цiкаво, а як перекладаеться цей напис? – поцiкавилася слiдчий.

– «Кров ворона». Це латинь, – вiдповiла Дарина, продовжуючи крутити в руках перстень.

– Кров ворона? – вимовила Лера. – Тодi, можливо, в цьому гравiруваннi криеться розгадка кривавих вкраплень? Що якщо при виготовленнi прикраси туди спецiально додали кров ворона?

Дарина округлила очi вiд подиву. Лера продовжила.

– Що якщо це окультний предмет? І вбивство дiвчини пов'язане з якимось обрядом? Не дарма ми знайшли ii частинами при досить загадкових обставинах.

Слова напарницi ввели Дарину в ступор. Незручну паузу перервав дзвiнок стацiонарного телефону. Лера вiдповiла.

Поки слiдча спiлкувалася по телефону, Дарина розглядала iншi папери в папцi. Деякi зi знiмкiв вона вже бачила. Наприклад, руку, яка завела в глухий кут з самого початку процес розслiдування. Але Дарина не знала про дефект кiсток. Це стало для неi вiдкриттям.

Валерiя закiнчила телефонну розмову i тепер сидiла за столом, щось уважно вивчаючи в комп'ютерi.

– Як цiкаво, – вимовила слiдча. – Тут у нас розгортаеться дуже цiкава iсторiя. Поки що едина Макарова Марiя Петрiвна, яка вiдповiдае нашому опису, померла три тижнi тому, похована на киiвському кладовищi. Проживала Макарова в досить непоганому районi, центр Киева. Мабуть, заможна дама була. ОСЬ, – зробила Лера акцент, – вона у нас виявилася в базi за пiдозрою на вбивство.

– Що? Бабулька-кiлер? – не дала договорити слiдчiй Дарина.

– Нi звичайно.

Була пiдозра, що вона померла не своею смертю. Їi сусiдка подала в полiцiю заяву. Але за документами констатацiя факту смертi вiд зупинки серця. Ось так. Як коло стягуеться, але нiяк не може з'еднатися.

Дарину знову смикнуло. Вона не завжди розумiла висловлювання i жарти батька, а тепер це повторювалося з Лерою.

– Якi подальшi дii? – поцiкавилася Дарина.

– Поiдемо спiлкуватися iз сусiдкою Макаровоi Марii Петрiвни. Досить припадати пилом в кабiнетi, геть на вулицю в весну!

Дарина зиркнула на свою спiврозмовницю.

– Пiднiмайся-пiднiмайся, поiхали, вистачить сидiти, – повторила Лера.

Вже через тридцять хвилин напарницi стояли перед масивними дверима сусiдки Макаровоi Марii Петрiвни. Лера натиснула дзвiнок.

– Хто там? – почули вони лiтнiй жiночий голос.

– Вiтаю, – офiцiйно вiдповiла Лера. – Ми з полiцii. Нам необхiдно поговорити по справi вашоi сусiдки.

– Марiйка померла вже як тижнi три тому, а то i бiльше. Їi вже й поховали.