Ключник світів

Яка може бути справа? Ідiть геть! А то я справжню полiцiю викликаю, – обурилася господиня квартири.

– Ось так завжди, – зiтхнула Лера.

Слiдча полiзла в сумочку за своiм посвiдченням. Вона розкрила корочку навпроти вiчка.

– Ми дiйсно з полiцii. Прiзвище вашоi сусiдки фiгуруе в iншiй справi. Нам необхiдно з вами поговорити, – спокiйно вiдповiла Лера.

Минуло близько хвилини, перш нiж замок в дверях клацнув. Господиня висунулася до незваних гостей. Низенького зросту костлявенька бабця, через давне пенсне на носi, розглядала своiх вiдвiдувачок.

– Покажiть ще раз свое посвiдчення, будь ласка, – попросила вона у Лери.

Та негайно простягла його прямо в руки лiтньоi жiнки. Господиня квартири уважно прочитала всi регалii, а потiм подивилася на слiдчу.

– Проходьте, будь ласка, але роззуйтесь в коридорi. Я тiльки пiдлогу помила, – невдоволено кинула вона дiвчатам, залишаючи iх в передпокоi квартири на самотi.

– І дверi не забудьте закрити на засув, – крикнула бабця вже з кiмнати.

Дарина i Лера зайшли в передпокiй. У квартирi стояв трохи затхлий запах, як у багатьох оселях лiтнiх людей. Пахло старим милом i пилом. Мiж дверима по периметру стiн, акуратно, але у великiй кiлькостi лежали рiзнi речi. Книги перев'язанi мотузками i стрiчками, пожовклi газети, стопка якихось брошур. Вся макулатура покрилася великим шаром пилу.

Дарина жадiбно вдивлялася крiзь сiру масу мiльйонiв пилинок в корiнцi книг i заголовки газет.

Потяг до старовинних речей виявлявся завжди, коли в поле зору потрапляли будь-якi предмети, якi несуть свою iсторiю. Але тут жодних вiдкриттiв, на свiй жаль, вона не зробила.

Дiвчата пройшли в едину, але дуже простору кiмнату. Високi стелi створювали обсяг, але простiр здавлювався величезною кiлькiстю меблiв, розташованих в кiмнатi. Пiд величезним вiкном стояв масивний дубовий стiл, накритий вiзерунковою скатертиною, два такого ж страхiтливого вигляду табурета чомусь знаходилися по центру кiмнати.

Одну зi стiн пiдпирав пошарпаний диван з комодом, а бiля iншого розтягнулося вузьке лiжко з шухлядою.

– Сiдайте, – суворо мовила господиня квартири i вказала на два табурети.

Дарина здогадалася, що лiтня жiнка навмисно виставила цi предмети iнтер'еру на центр кiмнати. Прямо, як на допитах. Їй стало не по собi, але вона не наважилася чинити опiр, тому слухняно присiла на табурет. Лера залишилася стояти.