Ключник світів

Вона в напiвдрiмотi наповнила миску вихованця, прибрала його лоток i пiшла у ванну.

Стрiлки переповзли на дев'яту ранку. Дарина спiзнювалася на роботу. Вона представила суворе обличчя шефа, який напередоднi вирiшував питання з полiцiею.

За вiкном блакитне небо змiнилося сiрими хмарами. Великi краплi барабанили по козирку над вiкном. Почався перший теплий весняний дощ. Все навколо вiдразу стало сумним. Кудись зник вчорашнiй запал. Даринi не хотiлося нi розслiдувань, нi розкриття таемниць.

Тiло хилило на сон, з'явилося бажання залiзти назад пiд теплу ковдру i заснути. Пiдбадьорив дiвчину дзвiнок ii керiвника. Венiамiн Тихонович поцiкавився як у неi справи. На питання: «Чи не хоче вона попрацювати?». Дарина вiдповiла, що розслiдування тривае i через кiлька хвилин вона поiде зi слiдчою допитувати першого пiдозрюваного.

Дарина не любила брехати, тим бiльше Венiамiна Тихоновича, але сидiти в курному кабiнетi в таку погоду взагалi не хотiлося. З iнтонацii керiвника було зрозумiло, що вiн не дуже задоволений таким розвитком подiй, але наполягати на присутностi своеi пiдлеглоi на робочому мiсцi не став.

Пiсля розмови з шефом Дарина залiзла назад пiд ковдру. Муська, природно, тут як тут. Вона занурилася в дрiмоту, але заснути не виходило через кiлькiсть думок, якi вже прокинулися i волали до дiй. Стрiлка лiниво переповзла на позначку 10:00. Телефонувати продавцевi було ще рано, але чекати Дарина вже не могла. Їй не терпiлося отримати iнформацiю вiд Родiона.

– Вiтаю, – привiталася Дарина, коли почула в слухавку вже знайомий голос молодого чоловiка. – Я вчора телефонувала з приводу книги, пам'ятаете?

– Так, вiтаю. Я дiзнався про наявнiсть, вам пощастило «Історiю третього рейху» ще не продали, так що у вас е можливiсть ii придбати.

– Вiдмiнно, – зрадiла дiвчина, – як я можу ii забрати? І назвiть вартiсть, будь ласка.

– «Історiя третього рейху» це рiдкiсне видання, рiк випуску 1952.Вийшла книга обмеженим тиражем, вартiсть такоi книги триста доларiв, – невпевнено вiдповiв хлопець.

– Хм, а чи не за дорого для книги? – на всякий випадок запитала Дарина. Вона пошкодувала, що не поцiкавилася у свого друга Максима, який спецiалiзуеться на перiодi Великоi Вiтчизняноi вiйни, скiльки може коштувати таке видання.

– Ну, взагалi-то я можу вiддати вам ii зi знижкою, наприклад, за двiстi вiсiмдесят доларiв, – швидко погодився продавець.