Ключник світів

Дарина, про себе, похвалила свою кмiтливiсть i пiдтвердила про готовнiсть придбати «Історiю третього рейху» за двiстi вiсiмдесят доларiв. Їй необхiдно було виглядати природно. Працюючи з аукцiонними домами вона знала, що такого роду товар завжди оскаржуеться в цiнi. Дарина ризикувала втратити продавця, торгуючись за знижку, але iй було потрiбно перевiрити рiвень знань хлопця в аукцiоннiй справi.

Дарина домовилася з Родiоном про зустрiч в парку Тараса Шевченка, бiля пам'ятника через годину. Пiсля закiнчення розмови з продавцем вона зателефонувала Валерii.

На шляху до автомобiля Дарина детально розповiла про свое просування в розслiдуваннi. Про те, як шукала товар в Інтернетi, як знайшла оголошення з книгами з перелiку Макаровоi. Розповiла, як зателефонувала i домовилася про зустрiч. Лера не мала часу довго сварити недосвiдчену напарницю, тiльки попросила, щоб наступного разу Дарина спочатку дiлилася планами з нею, а вже потiм, пiд чiтким наглядом i з дозволу керiвництва починала дiяти. Ще Лера м'яко натякнула, що функцiя Дарини проводити консультацii в ходi розслiдування, хоча i похвалила ii за вiдмiнну роботу. Наостанок попросила не вступати самiй в перемовини з продавцем, а дочекатися ii.

Годину потому Дарина вже знаходилася бiля пам'ятника Тарасу Григоровичу Шевченко. Через дощову погоду парк виглядав безлюдним, рiдкiснi перехожi бiгли по мокрих плитках, прикриваючись парасольками. Дарина нервувала, тому що приiхала ранiше нiж Лера. Їi лякало, що продавець може прийти ранiше слiдчого.

Через хвилин двадцять очiкування, вона повернулася на свое iм'я. Лера, закутуючись в плащ, бурчала про те, що невже не можна було призначити зустрiч де-небудь в сухому мiсцi. Дарина розсмiялася.

– Нiчого смiшного не бачу, – огризнулася слiдчий.

– Хтось встав не з тiеi ноги? – весело запитала Дарина.

– Нi, я просто не люблю таку погоду, – вже спокiйнiше вiдповiла Лера. – Ну, i де наш продавець?

– Чекаю. Сподiваюся, вiн не злякаеться, – з надiею в голосi вiдповiла Дарина.

Родiон запiзнювався. Минуло сорок хвилин пiсля призначеного часу, коли до дiвчат пiдiйшов невисокого зросту хлопець рокiв вiсiмнадцяти. Зовнi вiн виглядав солiдно. Класичного покрою брюки, потерте, але чисте темно-сине пальто, бiла сорочка, начищенi туфлi. В руках портфель, як у мiнiстра. Єдине, що видiлялося з усього дiлового ансамблю – це зелена, величезних розмiрiв, парасолька. Швидше вона пiдходила для походiв на пляж, нiж для прогулянок пiд дощем.