Ключник світів

– Вiд моеi бабусi, – вiдповiв молодий чоловiк.

– І яке iм’я у вашоi бабусi? – продовжувала допитувати слiдчий. – Але перш, нiж ви вiдповiсте, пам'ятайте, перевiрити родиннi зв'язки менi не важко, а за неправдиву iнформацiю можна потрапити до в'язницi.

Хлопець зробив довгий ковток кави.

– Так, Родiон, – Валерiя рiзко змiнила свiй люб'язний тон на загрозливий, – давай домовимося. Якщо ти хочеш через п'ятнадцять хвилин вiдправитися назад додому, а не у вiддiлення полiцii, то будь ласкавий говорити тiльки правду.

Ми вже володiемо деякою iнформацiею i без зусиль визначимо, брешеш ти чи нi. Домовилися?

Тепер хлопець почервонiв. Вiн ледве видно ствердно хитнув головою. Лера продовжила, повернувшись знову до свого оксамитового тембру.

– Отже, повторюю свое запитання. Яким чином у вас виявилася книга «Історiя третього рейху»?

– Ця книга належала однiй лiтнiй жiнцi. Вона вирiшила виставити на продаж деяке свое майно, – вiдповiв Родiон, зробив паузу, а пiсля продовжив. – Ми з другом займаемося торгiвлею рiзних старих речей.

Я вчуся на iсторичному факультетi i трохи розбираюся в антикварiатi. Ось ми ходимо по блошиних ринках, там шукаемо предмети, якi можна потiм перепродати. Багато на такому не заробиш, але на дрiбнi потреби вистачае. Тим бiльше, це корисно для майбутньоi професii.

Дарина захихотiла, вона згадала себе у вiсiмнадцять рокiв i свою жагу до старих речей. Родiон замовк.

– І? – Лера чекала продовження розповiдi.

– Якось мiй друг вигадав зробити оголошення, що ми допомагаемо реалiзувати старi речi за вiдсоток з угоди.

Я погодився на таку пропозицiю. Ми роздрукували оголошення i розклеiли iх на будинках. Довго нiхто не вiдгукувався, але одного разу зателефонувала жiнка i запросила до себе, щоб ми зайнялися продажем ii речей.

– Ім’я жiнки Марiя Петрiвна? – поцiкавилась Лера.

– Так, Марiя Петрiвна. Вона передала нам стопки книг i деякi речi. Ми склали перелiк, зробили фотознiмки, пiсля чого помiстили оголошення в Інтернетi.

Далi дiяли за обумовленою схемою. Нам телефонували покупцi, ми домовлялися про цiну. Якщо покупця влаштовувала сума, то призначали зустрiч на квартирi Марii Петрiвни. Вона вiддавала товар, а ми отримували вiдсоток вiд вдалоi оборудки.

– А багато людей зверталося за оголошеннями? – запитала Лера.

– Так дуже. В основному цiкавилися книгами. Але, на жаль, багато продати не вийшло, тому що товар або не вiдповiдав вимогам, або не пiдходила вартiсть.