Ключник світів

– Менi здаеться, що я тебе бачила в новинах. Там про руку щось розповiдали, чи це був не ти?

– Твою мати! Ах… – запнувся полковник. Вiн нiколи не лаявся при доньцi, навiть в найемоцiйнiшi моменти. – А по якому телеканалу ти бачила цю новину?

– По мiсцевому. Там ще дикторка з таким противним голосом була. Розповiдала, що у нас правоохороннi органи нi на що не здатнi, – трохи тремтячим голосом вiдповiла Дарина.

Вона розумiла, що якщо тато почав лаятися при нiй, значить все дуже погано.

Полковник секунду мовчав в слухавку, висловлюючи нецензурнi обороти про себе, а пiсля вголос вимовив:

– Сонечко, то не бери в голову.

Це ми фiльм детективний знiмали, а вони i радi старатися. Несуть в маси панiку.

Дарина, звичайно, не повiрила, але заглиблюватися в цю тему не наважилася. Вона фальшиво весело сказала татовi до побачення. Хоча в душу закрався сполох. Їi гарний ранковий настрiй випарився. Вона не любила, коли батько брав участь в небезпечних операцiях, але бiльше ii засмутили слова диктора про погану роботу правоохоронних органiв.

Вона вимкнула телевiзор i вiдправилася на кухню займатися прибиранням.

Дарина навiть не помiтила, як пролетiли три години. Їi настiльки поглинули думки про поганий сюжет, що прибирання пройшло безболiсно. Кухня сяе, посуд блищить, смiття в двох пакетах чекае в коридорi.

– Фух, – видихнула Дарина, – ось це кухня доброi господинi.

Дiвчина прийняла ванну, одяглася в зручний одяг, зачесала в хвостик свое довге русяве волосся i пiдмалювала вii, пiдкресливши величезнi блакитнi очi.

А пiсля, захопивши iз собою пакети зi смiттям, вийшла на вулицю. Вiд такоi, старанно виконаноi роботи, дуже хотiлося iсти. Тим бiльше, що снiданок складався всього-на-всього з декiлькох ложок морозива.

Дарина викинула смiття в смiттевий бак, а пiсля вирушила на стоянку до свого мiнiатюрного «Гольфу». У веселих яскравих променях сонця автiвка виглядала такою ж неохайною, як i кухня. Хтось скористався товстим шаром бруду, щоб прямо на капотi написати непристойне слово.

Але Дарина не засмутилася, вона з посмiшкою витягла з сумочки вологi серветки. Тепер на капотi утворилася брудна розмазня, яка набагато бiльше впадала в очi, нiж непристойне слово. Дарина скривилася, пообiцявши своему автомобiльчику заiхати на мийку. Але, сiвши за кермо, зрозумiла – голод пересилив сором. Дарина завела мотор i помчалася по весняному проспекту в свiй улюблений ресторанчик на Подолi.