Я дарую тобі смерть…

Я дарую тобi смерть…

Наталья Дурунда

30-тi роки минулого столiття. Карпати. Гiрське село Зелений Луг. Молодий Олекса разом з односельчанами збираеться на заробiтки у Канаду, залишаючи вдома дружину i крихiтку донечку. Але, заробивши грошей, не плануе повертатися з-за океану. Там життя краще, вiльнiше, в достатку. Нащо витягувати жили на гiрських коровицях? Залишаеться у Канадi, одружуеться. Минуть роки. Зостарiеться Олекса й на схилi лiт отримае телеграму з Украiни… Виявляеться, його рiднi пам’ятають батька… дiда… Зворушений, подаруе iм великий статок, який тi не зможуть справедливо подiлити… Це призведе до воiстину страшних наслiдкiв… Схаменеться Олекса, почувши про трагедii, до яких привели його грошi… Дарував бо щастя, омрiяне заможне життя, а виявляеться… смерть!.

.

Наталiя Дурунда

Я ДАРУЮ ТОБІ СМЕРТЬ…

Грошi не вибирають: купують, продають i убивають…

    Народна мудрiсть

…Початок 30-х рокiв минулого столiття.

Мальовничi Карпати.

Гiрське село Зелений Луг.

«Ой, легонька коломийка,

Легонька, легонька,

Та вiд тоi коломийки

Болить головонька!

Та, як станеш коломийки

Спiвати, спiвати,

Затужиш ти та й заплачеш,

Та й станеш думати…»

Сумно наспiвував молодий Олекса Токарчук, повертаючись додому крутим темним схилом.

Ще здалеку помiтив, як у вiкнi маленькоi убогоi хатини блимае каганець. Не спить його Калина… чекае… Заколисала донечку й жде свого чоловiка.

А вiн зi свiтання до ночi витягуе жили на панському обiйстi. Гризе то йому душу… гризе… Проклятi злиднi! Не так уявляв iхне з Калиною життя.

Думав, роботящими руками газдiвство облаштують, та де там. У горах бiдняковi хоч вiшайся. Одна мука Господня. Що клаптик кращоi землi – то поповi, дяковi або корчмаревi належить. А сiромасi – корчовиця, на якiй плуги ламаються, а конi та корови, якими ii розорюють, мучаться. Даремнi й людськi труди: земля на каменi не родить.

То ж прогодувати сiм’ю Олекса не мiг. Як i багато його односельчан ледь-ледь зводив кiнцi з кiнцями.

Але восени у горах несподiвано з’явився таемничий незнайомець. Вiн розповiдав дивнi речi. Мовляв, за океаном е така краiна Канада. Там можна казково розбагатiти. За якийсь рiк-два заробити стiльки грошей, що й на землю вистачить, i на хату, i на безбiдне життя.

Сколихнулося село. Особливо молодi чоловiки, якi вiдчували в руках силу. На кожному кроцi тiльки й розмов про заробiтки.

Олекса й собi вирiшив не прогавити можливостi стати на ноги.