Зодчий із пекла

Сiльськогосподарського, всю промисловiсть якого сконцентровано в Барвiнкiвцях – цукровий та молочний заводики, м'ясопереробний комбiнат. Нещодавно тут з'явився й новий бiзнес в особi Ярижського. Вiн заправляв тепер м'ясними справами, вельми цiкавився цукровими й молочними, вже майже органiзував за мiстечком, у старих конюшнях, розлив води у пластиковi пляшки.

Мiсцевi криницi завжди славилися своею чистою водою. А тi, що розташованi поблизу описаного будинку, – ще й цiлющою. Недарма ж у старi часи нею цiкавилися вiдомi лiкарi.

Та й не тiльки вони.

Старожили розповiдали, що в домi у Барвiненкiв встигли погостювати й попити знаменитоi водички i поетеса Леся Украiнка, i артистка Марiя Заньковецька, i художник Мурашко, i академiки Чижевський, Вернадський та Кримський, що тут звучали чарiвнi голоси Соломii Крушельницькоi та Анастасii Вяльцевоi. Звiсно, то скорiше за все легенди, бо Леся Украiнка, як вiдомо, померла якраз у рiк початку капiтальноi перебудови цього будинку, але диму без вогню не бувае, хтось-таки й приiздив.

Принаймнi, груповий портрет родини Барвiненкiв, написаний рукою неповторного Мурашка, зберiгся й досi прикрашае залу на другому поверсi разом iз багатьма iншими полотнами та скульптурами, цiннiсть яких визначала комiсiя, що майже три днi пиячила за рахунок Ярижського. І, звiсно ж, винесла вердикт, що анi художньоi, анi iсторичноi цiнностi вони не мають.

І хiба ж не диво, що в усiх вiйнах, революцiях та iнших бiдах вцiлiла багатюща музейна бiблiотека, що ii складають отi величезнi старовиннi книги у шкiряних палiтурках зi срiбним та золотим тисненням, якi називають фолiантами? Це вам не покетбуки для читання стоячи в тiснявi транспорту! Уявiть лише: ностальгiчний зимовий вечiр, ви берете в руки (обидвi, бо важкуватий!) красивий важкий том, з пожовклими сторiнками, зi старовинними буквами «ять» та «фiта», сiдаете в м’яке крiсло бiля камiну, запалюете свiчки… Ну, хай не свiчки, краще так: присуваете ближче торшер – i поринаете у вiддзвенiлий свiт.

Вимкнений телевiзор не нагадуе про мерехтiння швидкоплинних подiй, час iде тихо, повiльно, вiн над вами не владний, навпаки: це ви стали володарями часу – перенеслися до iншоi епохи та й iснуете там, скiльки захочете самi.

Але погодьтеся: такi заманливi перспективи – не для натовпу галасливих вiдвiдувачiв музею, а для шляхетних i культурних хазяiв шикарного палацу. Будинок повинен мати таких господарiв.

І ось вони з’явилися.