Зодчий із пекла

Креслення, документи – не збереглися.

Отже, перебудували дiм (палац, особняк, вiллу) на початку ХХ столiття. Але вiд самих входин життя тут не заладилося. Загадковi нещастя й кривавi драми переслiдували спочатку господарiв дому, а потiм i керiвникiв навчального закладу, що розмiстився у цих стiнах у першi роки радянськоi влади. По вiйнi в дивом уцiлiлому палацi спочатку влаштували санаторiй, який з року в рiк хирiв та занепадав, а потiм – краезнавчий музей, майже не вiдомий за межами невеликого району.

Все швидко змiнилося, коли замiсть млявого вiсiмдесятирiчного дiда директоркою стала дружина новоприбулого бiзнесмена Ярижського.

Вона вмить (з беззаперечними цифрами та документами в руках) довела мiсцевiй владi, що утримувати за рахунок державного бюджету таку велику споруду – невигiдно, i за лiченi днi приватизувала будинок. Яку цiну було заплачено за нього до бюджету, залишилося для всiх великою таiною.

І вже пiсля цього скоропостижного продажу в мешканцiв райцентру нiби раптом полуда з очей впала: та це ж неповторний, унiкальний палац! Адже збудовано його за проектом славнозвiсного зодчого, та й колишнi репресованi володарi, як з’ясувалося, були гордiстю нацii, нащадками старовинного козацького роду та ще й ученими, чий внесок у вiтчизняну й свiтову науку ранiше безсовiсно замовчувався.

Та й узагалi, де ви ще побачите будинок, так дивно спроектований та оздоблений? Основний корпус – двоповерховий, а по обидва боки вiд входу двiр бiля ганку оточують, наче крила чайки, багатовiконнi прибудови, роблячи рельефний фасад надзвичайно опуклим та виразним.

Симетрiю, дотриману в усьому з античною точнiстю, порушуе башточка з гостроверхим шпилем, так дотепно притулена праворуч на даху. А високi й вузькi вiкна! А розкiшнi вiзерунки й зубчасте оздоблення стiн! А мозаiчна пiдлога зали першого поверху! Дехто каже, що в нiй зашифровано якiсь мусульманськi записи. А вигадливi химернi сходи в серединi, мармурово-чавуннi! Мереживо – та й годi! Шедевр епохи модерну!

Звичайно, за роки безгосподарностi згинули кудись без слiду не лише бронзовi свiтильники (вiд початку тут було електричне освiтлення), але й полив'яний декор печей, й майоликова плитка.

Зате на сходах всерединi будинку мармур добре зберiгся, як i ефектнi вiконнi рами, i навiть кам'яна арка при в'iздi, i чавунна огорожа кругом парку – мiсцями.

Дiм не просто вдало вписувався до оточуючого ландшафту, вiн був i залишився найнеобхiднiшим елементом гармонiйноi картини усього району.