Дарина – королева Франції, або Шляхами пірамід

Можливо, пiрамiди взагалi слугували для подорожей у часi чи просторi!

Микола посмiхнувся, повiвши бровами, i замрiяно глянув угору:

– Дарино! Ти зламала мiй мозок! Я жив собi спокiйно усi своi тридцять з гаком рокiв, упевнений у сталостi iсторичних концепцiй, а тут – на тобi! Як я тепер буду спати?

Уся компанiя розсмiялася. Справдi, хiба такi фантастичнi теорii мають хвилювати звичайну людину?

Проте зорi зараз були такими близькими. А звичайне життя обивательське – таким далеким…

– А чому в нас немае пiрамiд? Чому ми не можемо подорожувати в часi шляхами пiрамiд? Що за несправедливiсть! – не вгамовувався Микола.

– Цiлком можливо, що е. Тобто були. Але збудованi так давно, що решток вiд них не залишилося…

Друзi змовкли. Сказати бiльше було нiчого, а обговорювати якiсь буденнi речi у цьому настроi не хотiлося. А хотiлося поволi йти пiд загадковим небом, дивуючись його незбагненiй величi й нерозгаданим таемницям.

Якщо ти не боiшся

Компанiя пройшла метрiв сто уздовж бетонного портового паркану, до невисокого довгого парапету.

Тут, за вантажним портом, в районi старого цукрового заводу, Кременчуцьке водосховище простиралося куди докине око, а тоненьку смужку протилежного берега можна було розгледiти лише в ясну сонячну погоду.

Далi починався пiщаний пляж.

Деннi хвилi винесли на пiсок тонку смужку рiчковоi зеленi, що тяглась до темного павiльйону прибережного бару, який фактично дiлив узбережжя на двi частини.

За ним простягався «дикий» пляж на довгому пагорбi, вiддiлений вiд цивiлiзацii парканом нагорi, за яким тихо спочивали маленькi ангарчики, будиночки та човни п’ятого причалу.

Край водяного плеса тихенько напливав на гладенький пiщаний берег, i тут же вiдходив: нiбито соромлячись пiдняти справжнi хвилi, але даючи вiдчуття ледь чутного нiчного дихання Днiпра.

– Дивiться, кiт! – Микола обожнював котiв, i несподiвана поява цього персонажа у тихому безлюдному мiсцi його не так здивувала, як потiшила.

 – Це знак! Отут i сядемо!

Друзi зi сiшками та жартами розстелили старе покривало, що його за вмовляння подруг хлопець захопив iз дому якихось п’ятнадцять хвилин тому. Тодi вже розчехвостили пакет iз чiпсами, пивом, соком i печивом – усе, що встигли придбати дорогою у цiлодобовому магазинчику, який виручав усiх «жаждущiх-страждущiх» i голодних будь-якого часу доби.