Гроші. Ч 1. Сизий світанок

Позавчора вони кинули в нього куряче яйце, вчора на нього упав вiнок, а завтра захочуть кинути гранату або впаде бетонна стiна, – нiхто не застрахований вiд безглуздя людей i нещасних випадкiв, а життя, воно одне, i чим довше живеш, тим бiльше починаеш цiнувати кожен день. Тому, коли зайшла мова про телефонний апарат, вiн мав чiтку уяву про те, яким той мае бути: мiцний важкий корпус 1930-х рокiв, щоб не потрiбно було притримувати рукою, коли натискаеш на кнопки, простий i надiйний у користуваннi, максимально захищений вiд втручань при розмовi.

Напроти перших двох кнопок стояли прiзвища «Шевцов» i «Гусляков». Вiктор Шевцов вiв всi юридичнi питання Хазяiна, тримав руку на пульсi в судах i прокуратурах, закривав угоди, словом, бiльш довiреноi особи, не рахуючи сина, у власних справах Хазяiн не мав. За винятком, звiсно, Миколи Гуслякова – людини, яка вiдповiдала за його безпеку на всiх рiвнях. Обидва – Шевцов i Гусляков – сидiли зараз напроти на стiльцях i розповiдали вельми цiкавi речi.

Два мiльярди доларiв – навiть для Хазяiна це була величезна сума грошей. Грошей, якi хтось хотiв поцупити з бюджету краiни, тобто, вважай, з його, Хазяiна, бюджету, iнакше вiн нiколи про держбюджет i не думав. Інакше навiщо тодi було ставати президентом краiни, якщо ти не можеш брати звiдти, скiльки тобi потрiбно?!

– Так, значить, два мiльярди доларiв? – ще раз перепитав вiн.

– Саме так, – вiдповiв Шевцов. – Ось рiшення судiв. Обидва прийнятi в червнi цього року, обидва – на користь приватноi фiрми «Газукрпром».

Щоправда, приватною вона стала не так давно…

– Що ти маеш на увазi?

– Донедавна серед засновникiв там значився державний «Нафтогаз»… Але, знову ж таки, рiшенням суду… – Тут Шевцов голосно хмикнув: – Державне пiдприемство пiвроку тому вивели з числа засновникiв.

– Як таке могло статися?! – Хазяiн насправдi видавався здивованим.

– Ну, нашi суди… ви ж самi добре знаете, – почав було вiдповiдати Шевцов, але Хазяiн грубо його осiк:

– Як таке могло статися, що ми про цi грошi дiзнаемося останнiми? І як таке може бути, що цi грошi забирае хтось iнший?!

– Важко сказати, – Шевцов давно звик до спалахiв гнiву Хазяiна.

В такi критичнi моменти головне було знаходитися вiд того на вiдстанi бiльшiй, нiж довжина руки, а зараз Шевцова захищав стiл, тож вiн зберiгав абсолютний спокiй. – У цих товаришiв – могутне прикриття i непогано працюе голова. Там все дуже просто придумано i, водночас, дуже нахабно.