Гроші. Ч 1. Сизий світанок

Хоча, i вiн це також напевне знав, багато з них, потрапивши пiд реальнi карнi впровадження, пiшли на спiвпрацю зi Службою безпеки i вправно виконували завдання по демонiзацii та дискредитацii опозицii та iнших нацiональних рухiв, включаючи iсторичну складову – Бандера, УПА: вони добре знали, як полякати мiщан цими жупелами. Але через такi речi вiн не любив iх ще бiльше, будь-яких зрадникiв-стукачiв вiн душив би своiми руками.

– А що вона робила вночi в Заповiднику? Гриби збирала?

Гусляков знизав плечима:

– Хтозна.

Прийшла команда ii вiдпустити, хоча я особисто не вiдпускав би, а поговорив би по душах… Будемо, звiсно, тепер приглядати за нею.

– Ви на неi щось маете? Чим ii зачепити?

Гусляков погортав папери в папцi, простягнув один:

– Як не дивно, нiчого такого, за що можна вхопити отак одразу. Наскiльки я розумiю, особа вона трохи екзальтована, навiть, деякою мiрою, можна сказати, фанатична у досягненнi своеi мети. Тому й вийшла пiд псевдонiмом у публiчний простiр iз цим повiдомленням про два мiльярди.

– А яка у неi мета? – Хазяiн розслабився i розвалився в крiслi. Все видавалося не так уже й кепсько, як вiн спочатку думав. І якщо вiдкинути пiдле намагання вiджати його грошi i все перевернути на свiй бiк, то оборудка виходила досконала – те, що потрiбно, та ще й зроблена чужими руками. А ця дiвчина, чи то пак, жiнка, i ii вiзит до Заповiдника – дрiб’язок, якоюсь мiрою, випадковiсть.

– На кого вона працюе? – спитав вiн.

Шевцов i Гусляков перезирнулися.

– Так от поки виходить, що нi на кого. Сама по собi. Вiд одних вiдiйшла, до других – не дiйшла. Останнiм часом в активнiй полiтичнiй дiяльностi не помiчена, якщо не звертати увагу на те, що активно пише пiд псевдонiмом у блогах.

– Де? – не зрозумiв Хазяiн.

– Це такi невеличкi статтi в iнтернетi.

– Менш iз тим. Дайте iй щось, якийсь матерiал, спробуйте нацькувати на Кардаша.

І натякнiть, щоб бiльше до кабанiв не ходила – загризуть i з’iдять! – Хазяiн iз задоволенням вiд вiдчуття вирiшеноi проблеми i нових – i чималих! – фiнансових надходжень знову вiдкинувся на спинку крiсла i натиснув кнопку для зв’язку з обслугою.

– Чаю! – замовив вiн. – І покличте менi того, як його… хто завiдуе страусами.

Вiктор Шевцов, на вiдмiну вiд свого шефа, повертався до свого офiсу в значно гiршому настроi.