Гроші. Ч 1. Сизий світанок

І його «кидали» всi, хто хотiв, i навiть тi, хто не дуже хотiв, але мусив, бо причину для такого дрiбного злодiйства знайти можна завжди: дуже потрiбнi грошi, бо квартиру купив, дiти в школу йдуть, дружинi на шубу, мамi на лiки, кредит нiчим вiддавати ну i таке iнше, як то кажуть…

Хоча, поклавши руку на серце, треба визнати, що переважна бiльшiсть пiдприемцiв взагалi не переймалася пошуком справжнiх чи удаваних причин для виправдання, таке життя: у великiй родинi хлебалом не клацають.

Себто, так повелося, такi вкоренилися правила – обманювати, красти, вiдтискати, кидати на грошi… Тож насправдi вищi ешелони влади лише копiювали те, чим жив i дихав народ, хiба що масштаби були iншими.

Через кiлька рокiв пiсля подiй 2001-го Іван вiд участi в праворадикальному русi усунувся. Як людина практична i принципова, пiсля затримань, ув’язнень i зрад вiн добре розумiв, що далi починаеться зовсiм iнша гра – брудна, некрасива, яка мае мало що спiльного з тими iдеалами, якi привели його туди.

Звiсно, що далеко не всi люди з патрiотичних органiзацiй стали спiвпрацювати зi спецслужбами i служити Мордвинчуку. Тi, що сидiли по зонах, i тi, що лишилися на свободi i змогли вiдбитися вiд ментiв, есбеушникiв i ефесбешникiв (у цьому напрямку цi служби завжди працювали разом), ще продовжували дiяльнiсть, але це вже була зовсiм iнша iсторiя, яка оминула й Івана, i Сашу. Проте про бойову юнiсть обидва згадували з ностальгiею i розчаруванням, яке розчинялося в тому щастi, що вони отримали, зустрiвши i палко покохавши один одного.

Очевидно, саме про таких кажуть: розлучити iх може тiльки смерть.

Пiсля неприемних пригод у Заповiднику Саша повернулася додому втомлена i незадоволена собою. Прийняла душ, вибачилася перед Іваном за скандал, що вчинила зранку, i впала спати. Малий вже давно сопiв у своему лiжечку. Саша пiдiйшла, механiчно поправила простирадло – на вулицi, незважаючи на серпень, було задушно.

Сумно посмiхнулася. За хвилину вона вже спала. Перед тим як заснути, шепнула на вухо Івановi: «Менi здаеться, що з сьогоднiшнього дня для нас починаеться щось радикально нове!» – «Радикально нове? – посмiхнувся тихо Іван. – Знову?! О нi!»

Зранку вiн уважно слухав розповiдь Сашi i дивувався ii вдачi. Якби на мiсцi дружини перебував будь-який чоловiк, напевне, все закiнчилося б значно гiрше.