Гроші. Ч 1. Сизий світанок

Щиро кажучи, починаючи свое розслiдування, Саша також мала свiй таемний розрахунок: було вiдомо, щодо жiнки поставляться м’якше, а у донецьких, як стверджував i сам Іван, дiйсно iснували певнi поняття вiдносно слабкоi статi.

Потiм вони на галявинцi перед будинком повторили кiлька прийомiв самозахисту i нападу. Кращий спосiб скинути стрес – фiзичнi вправи, це Саша знала напевне, перевiрено на практицi: весь адреналiн виходив iз тiла й мозку, наче вода з ганчiрки, яку викручувала пральна машина. Перший ii улюблений прийом самооборони – рiзкий удар кулаком у нiс.

Пiсля такого удару противник на кiлька хвилин дезорiентований, тож можна втекти або покликати на допомогу. Дуже ефективно. Другий прийом – пiдiйти ззаду, кулаком сильно надавити на кадик, рiзко смикнути i зробити крок-два назад. Противник миттево втрачае рiвновагу, деякий час його можна тримати пiд своiм контролем, навiть якщо фiзично ти слабший. Третiй прийом дiе у натовпi: бити по гомiлках гострими або твердими носаками черевикiв. Страшенно неприемно, особливо коли не можеш захиститися або вiдiйти кудись вбiк.

– Ну, i що далi? – вiдбиваючись вiд настирних ударiв дружини, запитав Іван. – Де ж обiцяне вчора нове життя?

– Ха! – вигукнула Саша. – Буде тобi нове життя! Таке, що й жити не захочеться!

Іван зупинився i здивовано подивився на неi – такого вiн не мiг собi уявити, адже вiн був страшенним життелюбом, тож сприйняв слова дружини всерйоз.

– Та не переймайся, жартую я. Хоча хтозна… Просто iнтуiцiя пiдказуе, що цього разу я влiзла в дуже небезпечну гру.

Чужу гру. Навiть не розумiю, що насправдi вiдбуваеться i чим це може закiнчитися.

– Ну якщо так, то добре, – посмiхнувся Іван. – Перший раз, чи що?! Давай кiлька кiлометрiв туди й назад? – запропонував легку пробiжку.

– Чекай, попрошу маму посидiти з малим.

За хвилину вони, не поспiшаючи, побiгли вздовж вулицi, щоразу вiтаючись iз сусiдами.

– Щось змiнилося? – нарештi стурбовано запитав Іван. – Я вiдчуваю, що щось змiнилося… в тобi.

– Вчора… – Саша намагалася не збиватися з дихання. – Знаеш, то було наче iнiцiацiя. Я пройшла як над прiрвою, по канату, балансуючи одними словами. Я зрозумiла, що можу бiльше нiж просто писати блоги пiд псевдонiмом i лазити по маетках Хазяiна…

– Що ж ти можеш зробити? Запишешся в опозицiйну партiю? Чи бомбу кинеш?

– Бомбу?! – засмiялася Саша.

– Та з тебе станеться. Але одна бомба нiчого не вирiшуе, ти ж у курсi…

– Так.