Гроші. Ч 1. Сизий світанок

– Доброго вечора! – привiталася дiвчина, не пригальмовуючи кроку, з чоловiком. – Ви тутешнi? – У салонi вона побачила ще двох.

– Ага, – посмiхнувся водiй, – мiсцевiше не бувае. Єгерi ми, кабанчиками опiкуемося.

– А, бачила я ваших кабанчикiв. Я на них не зазiхала, чесно!

– Та ми знаемо!

– Я тут заблукала… Ви мене випадково знайшли?

Єгерi розсмiялися:

– Та як сказати… Охорона мае в комп’ютерi «хмару номерiв» тих, хто тут працюе. Як тiльки з’являеться хтось чужий з мобiльним телефоном, електронна система реагуе i вказуе на мiсце перебування.

– Нiчого собi! Та тут у вас прямо двадцять перше столiття! – розсмiялася Саша. – Як я вас рада бачити, аби ви знали! Бо кабанчики вашi не дуже привiтнi!

– Ми знаемо! – вiдповiв водiй. – Але без кабанiв i нас ви тут би не застали!

На цьому посмiшки закiнчилися i обличчя егерiв скам’янiли – по дорозi до них швидко мчав квадроцикл.

– Добрий вечiр! – Саша розцвiла у посмiшцi i навiть трохи крутнула спiдницею. – Я…

– Їi номер – у «чорному списку»! – гаркнув без попередження охоронець.

 – Вежа! Вежа! – заговорив у рацiю. – Викликаю на допомогу «пташку»!

Саша подумки здригнулася. Вона знала, хто ховаеться за таким милим словом «пташка», зовсiм не милi люди: «Беркут»! Значить, справа серйозна. Але чому вона в «чорному списку»? Чим це може обернутися для неi? Навряд чимось гарним. Хiба ii не можуть затримати оцi трое сильних чоловiкiв? Вони i так ii уже затримали, контролюють – точнiше, вважають, що контролюють – кожен ii рух.

І Саша побiгла. Не промовивши жодного слова – легко, наче граючись, а потiм усе швидше, подалi вiд дороги, в кущi, в гущавину дерев, щоб не наздогнали машиною або квадроциклом. Єгерi заклякли з розкритими ротами. Насправдi вони й думки не мали за кимось, окрiм кабанiв, тут ганятися, тому вискочивши з машини, стояли i роздивлялися, як серед дерев у сутiнках виблискують бiлi стегна з-пiд мiнi-спiдницi. Нiчого собi видовище, може захопити будь-кого, особливо, коли довкола iз жiночоi статi довгий час – максимум свинi… Охоронець з квадроцикла злазити не захотiв, лише закричав егерям:

– Остолопи! Чого стоiте? Ану бiгом за нею!

Єгерi й побiгли.

Хекаючи, досить швидко вони наздогнали Сашу i подрiботiли поруч. Так втрьох до болота, а потiм i до рiчки вони майже мовчки i дiсталися за якихось пару-трiйку годин. Якщо рахувати всю подорож по Заповiднику, разом iз кабанами i погонею, то за день Саша набiгала годин п’ять-шiсть, не менше.