Циганка за мільйон

Вийде, задля порятунку знайомих з дитинства людей; вийде, щоб стати тим самим мiсточком, завдяки якому цигани й украiнцi зблизяться. Принаймнi Тасарлi хотiлося у це вiрити.

– Так, я приймаю вашу пропозицiю, – впевнено промовила дiвчина.

Пiсля цiеi заяви зненацька заговорив барон:

– Сьогоднi перлина нашого табору розплатилася собою за моi помилки, за мою поразку. Саме я винен у всьому, що сталося. Я не змiг виховати з Чендера нормальну людину; не помiтив, коли вiн пiшов кривою дорiжкою. Але якщо Тасарла постраждае вiд руки гаджо, якого ви напророчили iй в чоловiки, то я повернуся навiть з пекла i вб’ю його.

Й жодна сила на землi не зупинить мене.

Пiсля цього барон взяв онуку за руку та вивiв з кабiнету, залишивши письмовi формальностi своему юристу.

Через двi хвилини Тасарла опинилася у себе в кiмнатi. Зайшовши, вона вiдразу впала на лiжко. Дивно, що пiдiймаючись сюди вони не зустрiли жодноi людини. Де подiвалися Зара та Хiтана? Хоча такi запитання навряд чи повиннi зараз хвилювати дiвчину.

Зовсiм скоро вона стане дружиною незнайомцю, чоловiку, який можливо вбив свого друга; чоловiку, який мав зв'язок з кримiнальним свiтом; чоловiку, який не збирався одружуватися не тiльки на циганцi, а й взагалi. О, Господи, що ж вона наробила? Навiщо погодилася на цей дивний шлюб? Як тепер зможе вiддати свое життя та свое тiло людинi, яку нiколи не покохае? Безлiч запитань i жодноi вiдповiдi.

Поки що Тасарлi було дуже важко прийняти таку свою долю, тому вона зробила едине, що вмiла краще за все – з головою пiрнула у нездiйсненнi мрii.

Там вона по традицii чекала на свого гаджо у кiмнатi, а коли вiн виходив з душу, звабливо одним рухом знiмала сукню й насолоджувалася, тим як незвичайнi аквамариновi очi починали темнiти вiд пристрастi. Потiм вони разом падали на лiжко й довго та солодко насолоджувалися один одним.

З таких приемних думок не хотiлося повертатися у реальнiсть. Якби тiльки вона могла вийти замiж за чоловiка зi своiх мрiй; за чоловiка, у якого були дивовижнi крила за спиною…

Роздiл 2

Тасарла могла годинами стояти на балконi та роздивлятися мальовничi краевиди й територiю, що належали барону.

Хоча вже здаеться не йому. Іншому. Незнайомому, чужому чоловiку, який сьогоднi повинен прибути, щоб пiдтвердити права власностi.

Вiн вже зовсiм поряд. Тасарла вiдчувала це й здаеться природа теж. Навiть вiтер змiнився: став бiльш нахабним, бiльш лютим та холодним. Вiн принiс з собою сiрi хмари, що повнiстю вкрили небо.