Циганка за мільйон

Тасарла розв’язала хустину, що красувалася на ii довгiй спiдницi та накинула на плечi. Але навiть це погано захищало вiд пронизливого вiтру. Обхопивши себе руками, дiвчина намагалася уявити майбутнього нареченого. Що iй вiдомо про нього окрiм плiток i чуток? НІЧОГО. Насправдi Тасарла й не хотiла нiчого знати. Досить i того, що ii наречений жорстока людина без серця. Ну, i як можна жити з таким пiд одним дахом?

Так, подруга все ж розповiла онуцi барона iсторiю з минулого ii нареченого. Нiби то у Петра Шушкова була дiвчина, яку вiн кохав бiльше за життя, але одного дня чоловiк знайшов свою наречену в обiймах кращого друга.

Помстившись обом, вiн назавжди зарiкся не кохати.

Циганок у таборi дуже хвилювали плiтки, що iх новий барон зовсiм не поважае жiнок, сторониться iх, а серце його нiби перетворилося на шматок льоду, що навiть не б’еться пiд шкiрою.

Можливо б Тасарла i вiдчула до нього жалiсть, якби вже не вiдчувала люту ненависть. Їй здавалося, що цей чоловiк принесе з собою холод.

Поряд з ним i ii серце, яке жадае палкого кохання, перетвориться на шматок льоду. Й дiйсно, яка ще доля може чекати на неi з таким екземпляром Кая з казки про Снiжну Королеву.

Несподiвано чоловiча рука лягла дiвчинi на плече, вириваючи з гiрких думок. Це барон прийшов заспокоiти ii, дати пораду. Вона знала, що повинна бути сильною заради нього, заради всiх циган з табору, тому натягнувши на обличчя посмiшку повернулася до дiдуся. В першi секунди Роман Карачай дивився вдалину, на село, де прожив майже усе життя, а потiм перевiв погляд на онуку i дбайливо ii обiйняв.

– Вiд цього я не можу тебе захистити, Перлина моя.

– Знаю. – Вона притислася щокою до його гарячого плеча. – Цей наречений жахливий, правда ж? Багатiй, що позбавлений найцiннiшого. Мабуть, розбещений й вередливий. А можливо навiть i пiдсiвший на наркоту.

Дiдусь тихо засмiявся, чи то iй тiльки здалося.

– Нi, Перлина моя, вiн не наркоман. Й навiть доволi приемний у спiлкуваннi.

– Ти знайомий з ним? – Здивувалася дiвчина.

– Перетиналися у минулому, але не бiльше. Дивно.

Тасарла почула у тонi барона зацiкавленiсть та щось ще, щось, що не зрозумiла.

– Про що ти? Що саме дивно?

– Цей Петро зовсiм не схожий на людину, що зреклася кохання. Пам’ятаю, я бачив його вже пiсля того, як та жiнка вчинила найбiльшу дурню у своему життi. Тодi вiн з’явився на зустрiч ще з якимось чоловiком.