Циганка за мільйон

Було таке враження, що вона випила глiнтвейну секунду тому.

– Я – Петро Шушков. Той самий Шушков, якого пограбував ваш брат…

Вiн ще щось говорив, але Тасарла не чула. В цю саму мить вона була в iншому мiсцi, у приватнiй кiмнатi елiтного нiчного клубу й спостерiгала за оголеним красенем з гарним тату на лопатках. Ось вiн пiдiймае ii взуття… ось ii ноги тремтять, бо вiн зараз все зрозумiе… ось з’являеться янгол…

– Тасарла, ви чуете мене? – Запитав Петро, зрозумiвши, що думками дiвчина десь далеко.

– Ааа…

– Кажу… Моi люди до ваших послуг.

Онука барона хитнула головою, вiдганяючи непрошенi спогади.

– Емм…

– Моi люди до ваших послуг. Вони допоможуть з валiзами й пiдкинуть до мiста, – нарештi завершив цей дiалог Петро.

А потiм новий господар повернувся до брата, зробив знак йти за ним й обiгнувши Тасарлу нахабно покрокував до входу у будинок.

Проте Орест не квапився й продовжував спостерiгати за циганкою та ii реакцiею на дiалог. Здавалося, що до дiвчини й досi не дiйшло, що тiльки-но сталося.

Думками вона все ще знаходилася не тут. Оресту й дiйсно було цiкаво, що так могло вiдволiкти красуню. Вiн вперше бачив жiнку, яка млiла не вiд його братика, а вiд якихось своiх таемничих думок. Хоча нi, не вперше. Першою, на жаль, була Євгенiя – жiнка з янгольською зовнiшнiстю й каменем замiсть серця.

Орест тихенько вилаявся собi пiд носа.

Тасарла ж розгубилася вiд такоi неоднозначноi поведiнки. Вона розвернулася й подивилася на Петра, що у цю саму мить входив у ii будинок. Спочатку дiвчина хотiла наздогнати його, дати ляпасу, а потiм вже благати змiнити рiшення.

Але не зробила нi того, нi iншого. Розумiла, що все марно, принаймнi зараз.

Як можна бути такою дурепою? Замiсть того, щоб вiдстоювати свою домiвку, Тасарла знову повернулася у той далекий двi тисячi десятий й розглядала оголеного незнайомця з-за портьери.

Стримуючи сльози й прокльони, що вже майже злетiли з язика, онука барона раптово натрапила на погляд iншого чоловiка, вiддалено схожого на Петра. Дивно, але в його очах плескалося спiвчуття, якого вона була не варта, адже сама винна, що все склалося саме так.

Тасарла вiдвернулася, але знову натрапила на ще один погляд. На цей раз це був Севаш. Його посмiшка виявилася красномовнiше будь-яких слiв. Це розлютило дiвчину. Ледве утримуючи себе в руках вона, високо пiдiйняла голову й покрокувала у будинок. Нi, онука барона не збиралася шукати пихатого гаджо, просто хотiла позбутися тисячi очей, що пропалювали ii наскрiзь.