Циганка за мільйон

Його очi нiби намагалися знайти щось людське в душi у Петра; нiби вiн хотiв зрозумiти чи варто наполягати на весiллi. Ну, що ж Шушков всiм доведе, що Тасарлi буде краще деiнде.

– Не дивлячись на те що зробив Чендер, я не вiзьму вашу онуку за дружину, бо не маю намiру калiчити ii життя.

Вiдвертiсть та добросердя Шушкова здивувало Романа. Десь там за стiнами кiмнати вiн був безжалiсним ворогом, успiшним бiзнесменом, чоловiком без серця… але зараз, у цiй залi, барон все ж таки змiг розгледiти його справжнього й на душi стало спокiйнiше.

– Моя дружина, бабуся Тасарли та Чендера, насправдi не була циганкою, – раптово зiзнався Роман, насолоджуючись здивуванням в синiх очах Петра.

– Тобто? Менi здавалося, що цигани живуть за власними законами й один з них одружуватися тiльки на своiх. Чи щось таке… Я не дуже знайомий з вашою культурою.

– Так i е. Але у кожному правилi е виключення.

Петро пiдiйняв брову, але мовчав. Його й дiйсно зацiкавила ця iсторiя.

– Ми познайомилися у потязi, у вагонi-ресторанi.

Я тодi займався тим, чим зараз займаеться мiй онук – обкрадав багатiiв. – зiзнався Роман. – Пам’ятаю, що у той день менi пощастило i я мав у кишенях гарненьку суму. Тож збирався допити п’ятизiрковий коньяк i зiйти на наступнiй зупинцi, а звiдти повернутися у табiр. Але один погляд змiнив все. Вона сидiла за столиком навпроти. Теж пила янтарну рiдину i так мило при цьому кривилася, що я не втримався та посмiхнувся. Зрозумiвши, що бiльш нiж зацiкавила мене Валерiя вiдкинула келих, який полетiв на пiдлогу й одразу розлетiвся на дрiбнi шматки, встала та пiшла геть. Знала, що пiддамся на вiдверту провокацiю й буду переслiдувати. Коньяк нас обох позбавив гальм, але я все ж таки намагався боротися. Вже в купе, вiдвернувся й збирався йти, але Валерiя виявилася спритнiшою, не дозволила вирватися з ii полону. Витягла сорочку зi штанiв, провела руками по тiлу…

– Виявилася гарячою штучкою, – констатував Петро.

– Не те слово. Пiсля пристрастi, якою ми випробували один одного, я ненадовго заснув, а вона забрала всi вкраденi мною грошi й зiйшла на наступнiй станцii.

Шушков точно не очiкував такого повороту, тому спочатку здивувався, а потiм розсмiявся веселим живим смiхом. При цьому вмить його льодянi очi перетворилися на палаюче синiм кольором багаття.

– Як ви знайшли ii? – Поцiкавився Петро.

– А я ii не шукав. Навпаки, намагався забути. Було соромно, що мене ошукала жiнка.

– Тодi як ви зустрiлися знову? – Не вiдступав спiвбесiдник.